Політику російського режиму в Криму можна порівняти з поведінкою жорстокого вітчима-алкоголіка, що гнобить забиту сім'ю, над якою він тимчасово має практично цілковиту владу. Новий «годувальник» цілих два роки перебував у стані веселого запою, який супроводжувався співом народних пісень і докучаннями втомленим сусідам традиційним питанням: «Ти мене поважаєш?». Гуляти на Русі, що не кажи, вміють. Але зараз настало найжорсткіше похмілля, та й таке, що того й дивись – до витверезника відправлять з перспективою неминучого переміщення до в'язниці. Ось бідолаха і намагається як слід познущатися над іншими наостанок. Всім своїм хворим тілом відчуваючи, що другого шансу самоствердитися вже не буде.
Чим ближче кінець окупантів, тим сильніше вони метаються, прекрасно розуміючи, що дорога назад закрита. Шанс віддати вкрадене миром, вибачитися і залишитися таким чином на плаву давно втрачений. Значить, треба поламати, зруйнувати, вирвати з коренем все те, що нагадує про близькість відновлення справедливості. З кожним новим провалом російської дипломатії на європейському і світовому просторі, з кожним доларом, на який падає ціна на нафту, зашморг, накинутий путінською клікою на шию власного народу і жителів захоплених територій, затягується. При бажанні можна провести дослідження, яке з майже математичною переконливістю продемонструвало б зв'язок між болючими поразками Росії на геополітичній арені з розкручуванням маховика внутрішніх репресій. Особливо яскраво ця тенденція простежується зі зрозумілих причин у Криму.
Жахливий за своїм цинізмом показовий процес щодо «групи Сенцова» став першою реакцією режиму на хвилю міжнародного обурення у зв'язку з окупацією півострова
Жахливий за своїм цинізмом показовий процес щодо «групи Сенцова» став першою реакцією режиму на хвилю міжнародного обурення у зв'язку з окупацією півострова. Викрадення та вбивства кримських татар, «список Поклонської», арешти проукраїнських активістів і «справа 26 лютого» – ті хронологічні віхи, за якими можна відстежити поступове занурення влади Росії в тоталітарне божевілля. За підсумками, левова частка противників анексії або залишила Крим, або опинилася за ґратами. Але і цього «хазяїну», який розходився, виявилося замало. Тепер він має намір остаточно вирішити питання з останньою громадянською силою, яка посміла висловити публічний протест діям окупантів. Днями «прокурор» Криму Наталія Поклонська подала позов до Верховного суду Росії з вимогою заборонити Меджліс кримськотатарського народу.
Саме організована і послідовна позиція Меджлісу стала тим головним «якорем», який утримує Крим, нехай і тимчасово окупований, у складі України. Де-факто, кримські татари – найбільш проукраїнська група населення півострова, за рівнем національної свідомості дає сто очок фори більшості місцевих етнічних українців. У Кремлі це прекрасно розуміють. Буде дивно, якщо центральний російський суд, який, як відомо, найсправедливіший у світі, відмовить пані Поклонській у задоволенні її позову. Ймовірно, активістам Меджлісу в Криму доведеться на якийсь час піти в підпілля. Зайнятися майже винятково народною просвітою і збереженням власної культурної традиції в умовах озвірілої окупації. Але у цієї медалі є зворотний бік.
Заборона діяльності – це також визнання ключової ролі кримськотатарського руху в потенційному звільненні півострова
Заборона діяльності Меджлісу після двох років відкритого політичного протистояння останнього з окупаційною владою – це також визнання ключової ролі кримськотатарського руху в потенційному звільненні півострова. Ігнорувати його законну вимогу щодо створення в Криму національно-культурної автономії в складі України вже не вийде, незалежно від того, хто виявиться при владі в Києві. Маленький, але хоробрий лицар, який так довго і самовіддано бився з гігантським вогнедихаючим драконом, коли інші вже склали зброю, має повне право на свою спадщину, як тільки монстр, нарешті, сконає.
Максим Осадчук, кримчанин, політолог
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
