Кримська татарка Еміне Зіятдінова вчилася в Україні і Сполучених Штатах, як журналіст співпрацює із зарубіжними виданнями, але вважає себе не тільки журналістом, але й соціологом. Свою інсталяцію в рамках проекту «Ізоляція» вона присвятила різниці у сприйнятті геноциду кримських татар трьома поколіннями свого народу. Про пережите на відео розповідає бабуся Еміне 1932 року народження, мама 1961 року народження й сама авторка, яка народилася в Узбекистані за три роки до повернення на рідну землю. Еміне стверджує – пам'ять народу вразлива, вона деформується.
В інсталяції Еміне Зіятдінова використовувала й фото з сімейного архіву. Під час останньої поїздки додому, недалеко від своєї фотографії на шкільній «Дошці пошани», вона побачила портрет Путіна й георгіївські стрічки. І жодного слова про депортацію кримських татар.
– Розкажіть про свій досвід участі в мистецьких акціях. Ви вже робили щось подібне?
– Ця інсталяція – перша, яку я роблю у своєму житті. В мене були фотовиставки, була виставка в Американському домі минулого року, до річниці депортації. Вона називалась «Немає іншого дому», це була індивідуальна фотовиставка. Була також виставка в будинку імені Фулбрайта, були й колективні виставки, в яких я брала участь. Я займаюся фотографією й намагаюся відійти від журналістики до більш концептуальних речей. Це робота мультимедійна, але головне, всі ідеї – про колективну пам'ять, індивідуальну пам'ять – це те, що я вчила колись у соціології.
– Що стало імпульсом для участі в «Ізоляції», присвяченій пам'яті тих, хто був змушений залишити рідні місця?
Для мене велике питання – що далі буде з колективною пам'яттю кримських татар, із кримськотатарською ідентичністю, коли діти знову ходять до школи, і там висять портрети керівництва Російської Федерації
– Чому я вирішила робити цю виставку? У зв'язку з подіями 2014 року всі відкриті розмови перенеслись у простір кухні. Моя мама розповідає на відео: коли її мама розмовляла з тітками на кухні, а вона заходила, то розмова припинялась – боялися. Для мене велике питання – що далі буде з колективною пам'яттю кримських татар, із кримськотатарською ідентичністю, коли діти знову ходять до школи, і там висять портрети керівництва Російської Федерації. Переписується історія у Криму знову, коли за російською версією кримські татари й казанські – це один народ, коли ностальгія дуже сильна за Радянським Союзом.
– Кримські татари отримали жорстоке щеплення у вигляді депортації від усього радянського. Проте є люди, які з легкістю, принаймні так це виглядає, активно співпрацюють із російською владою у Криму, і це на тлі повернення радянських цінностей і пропагандистських кліше того часу. Ви це можете пояснити?
Для кримських татар це трагедія, коли твоїх батьків депортували ні за що, ти в якомусь віці це розумієш, коли хтось тикає в тебе пальцем і каже, що ти зрадник
– Я думаю, що це ілюзія і стереотип, що кримські татари отримали щеплення. Якщо ви поговорите з людьми віку моїх батьків, віку моїх бабусі й дідуся, а я інтерв'ювала багатьох людей, це були глибинні соціологічні інтерв'ю, ви переконаєтесь у цьому. Якщо на рівні колективної пам'яті вони засуджують депортацію, Радянський Союз, Сталіна, Леніна, то у старих людей дуже сильна індивідуальна ностальгія за Радянським Союзом. Важко говорити, що у всіх людей було щеплення. У 60-і, 70-і роки й пізніше вірили в Радянський Союз і світле майбутнє. Система впливає на те, як ти це все сприймаєш. Звичайно, є люди, які все роблять свідомо, але більшість цього не можуть, і неважливо, це – українці, росіяни чи кримські татари. Але для кримських татар це трагедія, коли твоїх батьків депортували ні за що, ти в якомусь віці це розумієш, коли хтось тикає в тебе пальцем і каже, що ти зрадник. І тоді починаєш задавати собі питання. Але більшість людей цього не робить.
– Для багатьох «радянських» людей розвал Союзу став особистою катастрофою. Але середнє покоління кримських татар приїхало на батьківщину предків і взялося будувати будинки. Значить, ностальгія за Союзом не завадила поверненню й початку нового життя у Криму?
– Соціальний досвід передається. Кримські татари упродовж короткого часу тричі починали з нуля. Моя бабуся будувала будинок на новому місці, мої батьки будували новий будинок, мій брат у Сімферополі у кримськотатарському поселенні будував нову хату. Ти цей досвід переймаєш, коли система тобі не допомагає. Кримським татарам не допомагали, в дев'яностих теж, тільки один одному допомагали. Коли від твоєї ініціативи залежить добробут твій і твоєї сім'ї, ти це робиш. Ініціатива була у твоїх батьків, у твоїх прабабусь і прадідусів, вони змушені були так робити, у них не було вибору. Тоді ініціатива з'являється й у тебе.
Я вважаю Крим своїм домом, раніше думала, що повернусь до Криму, коли-небудь моя кар'єра відбудеться, років до п'ятдесяти. Зараз не знаю…
