Історія з вкраденими з Нідерландів картинами: «вуха Москви» і «скіфське золото»

Викрадені 10 років тому з музею міста Хорн картини голландських художників стали інструментом в інформаційній атаці проти України. Спостерігачі розійшлись у думках: одні стверджують, що провокація приурочена до референдуму про асоціацію «Європейський союз – Україна». Інші схиляються до думки, що історія з картинами має вплинути на думку суддів, які розглядають справу про повернення в Україну скіфського золота з кримських музеїв.

Скандал виник після того, як український письменник Борис Гуменюк, який воював у складі одного з добровольчих батальйонів у зоні антитерористичної операції, повідомив співробітникам посольства Нідерландів у Києві про картини з музею Хорна. За інформацією Гуменюка, вони могли перебувати на непідконтрольній українській владі території, в одному з приватних будинків у передмісті Донецька.

«Ймовірність, що в будинку під Донецьком були саме вкрадені з музею картини, становила не більше одного відсотка. Сам я їх ніколи не бачив. Але я не міг не скористатись можливістю і не повідомити про це до посольства... Спочатку все було добре, я зустрівся з трьома співробітниками посольства в Києві, серед них був і поліцейський. А потім приїхав цей незрозумілий тип Брандт, який запропонував зустрітися в підворітні», – сказав Гуменюк Крим.Реалії.

Артур Брандт назвався представником музею, з якого були викрадені картини. Саме він виступив із публічними звинуваченнями на адресу Гуменюка у вимаганні грошей за сприяння в поверненні картин. У заяві Брандта фігурували лідер Всеукраїнського об'єднання «Свобода» Олег Тягнибок і екс-голова Служби безпеки України Валентин Наливайченко, які нібито причетні до долі викрадених полотен. Згодом в інтерв'ю одному з українських телеканалів Брандт зізнався, що прізвища відомих політиків «приплів» у цю історію, щоб привернути увагу масового глядача і читача. З'ясувалось, що і грошей Гуменюк за пошуки картин не вимагав. Але осад від історії залишився.

Фахівець із питань переміщення культурних цінностей, доктор історичних наук Сергій Кот звертає увагу на кілька дивацтв у цій історії. За його словами, зазвичай пошуки викрадених предметів мистецтва тривають без зайвого розголосу і з обов'язковим зверненням до уповноваженого державного органу країни, де приблизно перебуває предмет пошуку. Але з невідомих причин справа про картини міського музею Хорна набула максимально широкого розголосу, а до української влади нідерландські музеї не звертались. Це Крим.Реалії підтвердив і перший заступник міністра культури України Ігор Ліховий. «До нас офіційно ніхто не звертався», – зазначив він.

Крім того, вважає Кот, на особливу увагу заслуговує особистість перекладача, який допомагав Гуменюку порозумітися з нідерландськими дипломатами. «Є інформація, що він ще до скандалу поїхав до Нідерландів, не зрозуміло, яку роль він мав у цій історії, адже він був одним з небагатьох, хто володів інформацією», – сказав Кот.

Сам Борис Гуменюк називає перекладача «випадковою людиною», яка допомогла повідомити дипломатам про картини в передмісті Донецька. Він відмовився назвати його, але запевнив, що в разі необхідності готовий повідомити інформацію про перекладача компетентним органам.

Активіст української громади в Нідерландах Олександр Снідалов стверджує, що на зустрічі Гуменюка з дипломатами перекладав такий собі Юрій Круліковський – член громадської ради Міністерства культури України та відомий галерист, знавець мистецтва. Круліковський – донеччанин, з початку нульових живе в Києві. З 2003 року очолював «Фонд сприяння розвитку мистецтва» у Києві, а з 2008-го – галерею «АртХолл». Відомо, що він є представником нідерландського бюро Artizan в Україні. Співзасновником бюро, що спеціалізується на консалтингу в сфері торгівлі предметами мистецтва, є Артур Брандт, який і влаштував скандал з голослівними звинуваченнями українських політиків у причетності до вкрадених картин. Сам Круліковський не доступний для коментарів – його мобільний телефон не відповідає на дзвінки.

Снідалов, який вивчав обставини справи з картинами з Хорна і моніторить реакцію на скандал у місцевих ЗМІ, стверджує, що Гуменюк – не перший і не єдиний учасник АТО, який має інформацію про викрадені полотна. За його словами, першим джерелом відомостей про них став невідомий, який назвався бійцем добровольчого батальйону «Свята Марія». Засновник і лідер цього підрозділу Дмитро Корчинський підтвердив Крим.Реалії, що наприкінці травня йому та його бійцям стало відомо про картини з Нідерландів, які перебувають під Донецьком. «Але інформація від нас походити не могла, це я стверджую однозначно. Не було бажання зв'язуватися з історією, де фігурує крадене», – сказав він.

На думку Сергія Кота, вартість десяти картин, які, ймовірно, перебувають на непідконтрольній території Донецької області, – від 10 до 50 тисяч євро за одиницю. «Загальна сума може сягати близько 500 тисяч євро. Але варто розуміти, що крадені твори мистецтва значно дешевші, ніж їхня аукціонна ціна», – сказав експерт. Він нагадав, що інформація про картини, вкрадені з музею Хорна, є в базі Інтерполу, а значить, продати їх можна лише на «чорному ринку». «Може, хтось купить, щоб повісити у себе в спальні або у вітальні. Це в кращому випадку. Найгірший варіант – якщо їх просто знищать, щоб замести сліди», – додав Кот.

Олександр Снідалов вважає, що інформаційна кампанія, запущена Брандтом, подає у негативному світлі Україну та її політиків. Він назвав дві можливі цілі ініціаторів скандалу: референдум про асоціацію «Європейський Союз – Україна», який відбудеться в Нідерландах навесні наступного року, і процес в окружному суді Амстердама у справі про повернення артефактів скіфського золота з кримських музеїв, які прибули до цієї країни до анексії півострова у складі виставки «Крим. Золото і секрети Чорного моря». Хоча сам же Снідалов визнає, що обидві версії мають серйозні вади: до референдуму часу достатньо, щоб скандал забувся, а про судовий процес в контексті вкрадених картин не згадує жодне голландське ЗМІ.

Частина експонатів на загальну страхову суму близько 1,5 мільйона євро залишилася в Нідерландах, оскільки вони є предметом суперечки між Україною і чотирма музеями Криму, які опинились на анексованій території. Музей Алларда Пірсона не повернув 2111 предметів, залишивши рішення на розсуд суду. Розгляд справи по суті кілька разів переносився – сторони надавали суду свої аргументи. Хоча до самої суперечки судді мали перейти ще в листопаді, справа знову затягується, повідомили Крим.Реалії в Міністерстві юстиції України. «Відповідно до листа юридичного радника від 19.11.2015 року, суд... дозволив сторонам подати додаткові письмові пояснення, перше з них має подати Україна до 30.12.2015 року», – йдеться у відповіді прес-служби Мін'юсту на запит Крим.Реалії.

Київський антиквар Ольга Сагайдак вважає, що викрадені в Нідерландах картини могли порівняно легко ввезти на територію України. «У Європі кордонів немає, перший кордон – українсько-польський, на ввезення перевіряють супровідні документи, які порівняно легко підробити. А електронної музейної бази у нас, на відміну від європейських країн, немає», – сказала вона Крим.Реалії. Сагайдак підкреслила незначну художню цінність вкрадених картин і висловила припущення, що сенс всієї історії саме в дискредитації України. «Це дуже делікатний момент: ставлення до картин – це схоже до ставлення до старих і дітей, тест на рівень цивілізованості», – вважає експерт.

А Сергій Кот вказує на пропагандистську складову історії з викраденими картинами: «За цим явно видно вуха Москви».

На думку першого заступника міністра культури України Ігоря Ліхового, прямого зв'язку між скандалом навколо викрадених у Нідерландах картин і процесом щодо кримських артефактів немає, але боротьба за повернення «скіфського золота» тепер проходить на негативному для України інформаційному тлі.