Як Україна може звільнити «в’язнів Кремля»?

Про можливість обміну найбільш відомих із тих, хто вже отримав несправедливий вирок у так званих «російських судах», говорив на прес-конференції навіть Володимир Путін.​ Чи можна довіряти його словам та що може зробити Україна для визволення заручників, у програмі «Ваша Свобода» розповіла голова правління Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук.

​– Пані Матвійчук, коли у нашій студії була Зоя Свєтова, то вона говорила, що українці взагалі мало знають про цю проблему. Вони знають прізвища Савченко й Сенцова, але багато кричущих ситуацій залишаються непоміченими суспільством. Виходить, що люди, які з різних причин були затримані на території Росії, є беззахисними заручниками одного з найбільш цинічних режимів сучасно світу?

​Олександра Матвійчук: Абсолютно. Саме тому «Євромайдан SOS» – ініціатива, яку я представляю – розпочав кампанію «Let my people go» на захист ув’язнених за політичними мотивами українців у Росії

Тільки ми знаємо про 13 таких людей, які перебувають на території Російської Федерації, і 8 ув’язнених на території окупованого Криму. Це Ахтем Чийгоз, Алі Асанов, інші ув’язнені... Сім із них – кримські татари, про яких також потрібно говорити.

Мета максимум – це зробити все, щоб звільнити цих людей із незаконного ув’язнення. Мета мінімум – упродовж цього процесу, поки йдуть переговори, обміни, міжнародний тиск, зробити так, щоб до них було нормальне людське ставлення, щоб їх не катували, щоб вони відчували, що Україна за них бореться, і щоб вони мали зв’язок зі своїми рідними.

– Петро Порошенко під час своїх зустрічей із Путіним у рамках «мінського формату» неодноразово ставив питання заручників. Питання про Савченко ставилося на широкому міжнародному рівні, на рівні найвищого керівництва цивілізованих країн світу. Але Путіну абсолютно, як ми бачимо, наплювати і на людські життя, і на свою репутацію у світі, і на репутацію Росії.

Олександра Матвійчук: На цей момент він може це собі дозволити. Але ситуація в самій Російській Федерації змінюється. Ми стаємо свідками, наскільки все ж таки санкції і міжнародна ізоляція впливає на Росію.

І я хотіла б розшифрувати, що означає міжнародний тиск. Абсолютно погоджуюся з Вами, що без державної активної підтримки його створити неможливо.

Не так давно я натрапила на спогади захисника Натана Щаранського – відомого канадського правозахисника. Він розповідав, що коли вперше поговорив із Горбачовим, то спитав у нього, чому той усе-таки звільнив Щаранського. І тоді Горбачов йому сказав, що, як тільки він став міністром АПК, він приїхав до Канади на зустріч із міністром, своїм колегою по рангу, і вони не говорили про сільське господарство, тому що він одразу почав говорити з ним про Натана Щаранського. Він вийшов із зустрічі й побачив мітинг, який стояв біля місця, де проходила ця зустріч. Люди вимагали звільнити Натана Щаранського. Після того, як він уже став очільником СРСР, він запитав: а що це взагалі за людина й за що вона сидить?

Тобто міжнародний тиск – це не просто згадки конкретних прізвищ у резолюціях. Це постійна постановка твердої вимоги на будь-яких етапах переговорів.

– Я думаю, що Михайло Сергійович просто сказав неправду Вашому канадському співрозмовнику. Тому що те, хто такий Щаранський, знала кожна дитина в Радянському Союзі. І, звичайно, це знав кожен член політбюро. Але найголовніше, що Щаранський був останнім політичним в’язнем, якого звільнив радянський режим. Останнім! Уже на свободі були Чорновіл, Горинь, Лук’яненко, всі інші відомі люди, а Щаранський знаходився у в’язниці.

Я думаю, що треба було Горбачову інше питання поставити. Чому він його стільки тримав, а не чому він його звільнив...

Олександра Матвійчук: Питання навіть не в тому, чому він його стільки тримав, хоча це цікаво, але я не знаю на нього відповіді. Для мене однозначно, що якби ім’я Щаранського не було б відоме, як Ви сказали, кожній дитині в Радянському Союзі, якби західне суспільство постійно не вимагало його звільнити, навіть на зустрічах по сільському господарству...

– А я знаю на це відповідь. І вона стосується безпосередньо наших із Вами співгромадян. Радянський режим звільнив Щаранського останнім, тому що його звинувачували у шпигунстві. А статті, за якими сиділи Чорновіл, Горинь чи Лук’яненко – ні. Зараз російський режим людей саджає саме за шпигунські статті.

Олександра Матвійчук: Не тільки.

– Кілька людей сидить за…

Олександра Матвійчук: Троє за шпигунськими.

– І це важлива річ, через яку може розбитись уся наша з Вами логіка. Тому що це найбільш серйозна проблема, яку завжди використовує Москва в таких випадках.

Олександра Матвійчук: Так. Але у нас 21 ув’язнений українець і троє з них обвинувачені за шпигунськими статтями.

– Я просто хотів на це звернути увагу.

Олександра Матвійчук: Так, це важливо.

Мені здається, що те, що сьогодні може собі дозволити Путін – це абсолютно не ті можливості, які він міг дозволити собі ще рік тому. І абсолютно не те, що він буде змушений робити, коли ми будемо говорити в цій студії у 2016 році.

Звичайно, нам теж хотілося, щоб доля наших людей вирішувалась уже сьогодні. Бо російська в’язниця – це абсолютно не курорт. І це ми дивимося по кейсам людей, яких ми ведемо з адвокатами, з якими ми тримаємо зв’язок. Це і катування, і жорстоке, нелюдське ставлення, і психологічний тиск. Це дійсно важко.

Але якщо ми говоримо про якісь засоби впливу, то вони або правові, або політичні. У Російській Федерації не може бути правових методів впливу. Ми можемо, звичайно, говорити про використання конвенції обміну ув’язненими для того, щоб вони відбували покарання в країні свого походження.

– Росіяни з естонцями скасували цю конвенцію як тільки зрозуміли, що це їм заважатиме.

Олександра Матвійчук: Але це спроба легітимізувати обмін, тому що, по факту, це не буде застуванням конвенції – це буде обміном. Якщо Надію Савченко по цій конвенції перевезуть до України, вона одразу з трапу літака буде звільнена, і ні про яку українську в’язницю не буде йти мова.

Ми маємо в арсеналі тільки політичні методи, якщо ми притримуємося ненасильницьких методів спротиву. Це непростий шлях, але він цікавий тим, що до нього може долучитись кожна людина. Тому що тиск формується не тільки людьми, очільниками держави, Порошенком... Він формується суспільною думкою.

Коли ми говоримо тільки про трьох чи про чотирьох ув’язнених із 21 українця, які перебувають у російських тюрмах, ми маємо розуміти, що ми зменшуємо шанси інших вийти на свободу. Тому, знаючи прізвища трьох або чотирьох, треба постійно говорити: і решта.

– Звичайно. Там є люди відомі, а є просто випадкові. Це громадяни, яких Росія просто використовує із пропагандистськими цілями і катує. І це, мені здається, дуже серйозні обставини.

Ми постійно хочемо надати цьому таке очевидне політичне забарвлення. І це небезпечно, тому що тоді виникає питання, що Сенцова чи Савченко заарештували, бо вони такі українські патріоти. Звичайно, вона брала участь у війні. І тому в нашого звичайного українського громадянина, який перетинає кордон Російської Федерації, може скластись ілюзія, що якщо він ні в чому не брав участі, то йому там нічого не загрожує. А це ілюзія!

​Олександра Матвійчук: І він може потрапити у ту ж ситуацію, що й Сергій Литвинов. Звичайна людина, без вищої освіти, колгоспник, якщо так можна сказати, селянин із Луганської області... Його звинуватили в тому, що сам Коломойський давав йому гроші на здійснення каральних операцій. Там ціла низка високопосадовців згадувалася в обвинувальному висновку, відомих людей в Україні. Звичайна людина абсолютно. Прізвище не гримить, так як прізвище Олега Сенцова. І якщо порівнювати, що не зовсім доречно, цих людей, то, звісно, відомий український кінорежисер, який намагався мирно протистояти окупації, для України зробив більше. Але для нас як правозахисників це не має значення – ми захищаємо всіх людей і права кожної людини, незалежно від їхнього внеску в суспільну активність.

Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода