Американські та російські експерти розповіли про можливі наслідки участі у війні в Сирії для російської влади та суспільства.
Росію затягнув у Сирію Іран – Ілларіонов
Колишній радник Путіна, а нині експерт Інституту Катона у Вашингтоні Андрій Ілларіонов вважає, що у війну в Сирії Росія вступила під впливом Ірану.
Це перший в сучасній історії випадок, коли військова операція, яку здійснює Москва, коли ініціатором, а можливо і головним розробником є не російський Генштаб, а Генштаб ІрануАндрій Ілларіонов
«Судячи з усього, операція в Сирії була здійснена не тому, що у Росії є ідеї, як врятувати Асада, – говорить він. – Це відбулось більшою мірою під впливом Ірану, іранських військових, спецслужб, які змогли переконати російське військове керівництво і Путіна в бажаності і необхідності такого вторгнення. Це перший у сучасній історії випадок, коли військова операція, яку здійснює Москва, Радянський Союз чи і Росія, коли ініціатором, а можливо і головним розробником є не російський Генштаб, а Генштаб Ірану».
Він звертає увагу на унікальність ситуації, у якій опинились російські війська в Сирії. Це перший випадок, коли Москва (навіть з урахуванням спадку СРСР) відправляє на Близький Схід не радників та інструкторів, а регулярні війська. Окрім того, вперше з часів Карибської кризи, росіяни опинились на одному театрі військових дій з американцями.
«Як ми знаємо, досі не досягнуто угоди між російськими та американськими військовими про правила розмежування бойових дій. І тому ризик зіткнення, незапланованого, випадкового, зростає неймовірно. І це робить всю ситуацію набагато більш вибухонебезпечною, ніж що-небудь досі, тому що в цьому випадку ризик конфронтації зростає неймовірно. Рішення про застосування озброєння на таких театрах воєнних дій ухвалюється не генералами і маршалами в Москві чи Вашингтоні, а ухвалюється майорами, полковниками, лейтенантами в полі», – каже Ілларіонов.
До того ж Росія вступила не лише в громадянську війну в Сирії, а у релігійну війну в Ісламському світі на боці шиїтів.
Російські війська атакують переважно, якщо не виключно, підрозділи сирійської поміркованої ісламської опозиції, яка не є ІДІЛомАндрій Ілларіонов
«У цій війні Росія опинилась у союзі з такими силами як Сирія, сирійський режим Асада, Іран, шиїтський уряд Іраку, «Хезболла», шиїтський підрозділ в Лівані та Сирії, підтримуваний Іраком, і де-факто, якби це не здавалося дивним, ІДІЛ. Російські війська атакують переважно, якщо не виключно, підрозділи сирійської поміркованої ісламської опозиції, яка не є ІДІЛом. Відразу ж після того, як російські літаки завдали ударів по деяких базах сирійської поміркованої ісламської опозиції, ці бази були атаковані ІДІЛ-ом. ІДІЛ зайняв ці позиції, оскільки у загонів сирійських опозиціонерів не було зброї. Вона була знищена під час російських нальотів. Тобто де-факто в перебігу цих операцій утворилась нова коаліція – шиїти і плюс де-факто ІДІЛ».
З іншого боку – потужна коаліція з 65 країн, куди входять провідні держави Заходу та Арабського світу.
Кавказькі бойовики присягають ІДІЛу – Соколов
Значну загрозу військові дії в Сирії несуть для внутрішньополітичної ситуації у Росії. Так вважає російський соціолог Денис Соколов, старший науковий співробітник Російської академії народного господарства і державної служби.
«У Сирії росіяни воюють, у тому числі, і з росіянами, тому що в загонах ІДІЛ, за різними оцінками, воює близько 5 тисяч громадян Росії. Для Кавказу, для мусульман основним процесом, незважаючи на війну в Україні, залишалося те, що відбувається в Сирії. Це була їхня війна», – вказує він.
Соколов звертає увагу на те, що мусульманське підпілля на Північному Кавказі, яким ФСБ міг керувати, було витіснене в Сирію. Цей процес почався під час підготовки до Олімпіади в Сочі.
«Було, з одного боку, витіснення власного підпілля, такого домашнього, з яким усі звиклися, яке повністю контролювалося. Воно все пішло. З іншого боку, ті працівники спецслужб, які цим займалися, переорієнтувалися на український напрямок, – говорить Соколов, який є фахівцем із Північного Кавказу. – Так вийшло, що всі пішли і цей простір заповнюється новими. А нові підтримують ІДІЛ. Дуже багато лідерів Імарату Кавказ присягають ІДІЛ. Це все зруйновано і на цьому місці виникає зовсім інша війна, яка виходить за межі Північного Кавказу».
Росії загрожують теракти – Грем
Теракти можуть трапитися в Росії де завгодно, погоджується Томас Ґрем, виконавчий директор консалтингової компанії Kissinger Associates та директор з питань Росії в Національній раді з безпеки президента Джорджа Буша-молодшого.
Деякі з екстремістських угруповань мають можливості нанести удар за межами Кавказу – в центрі МосквиТомас Ґрем
«Здається мені, що потужні та помітні дії Росії в Сирії проти екстремістів, декларативні заяви про це, заохотять ІДІЛ нанести удар по Росії у відповідь. Це може статись на Кавказі, але ми знаємо з минулих років, що деякі з екстремістських угруповань мають можливості нанести удар за межами Кавказу – в центрі Москви, наприклад. Це серйозна загроза і Кремль має брати її до уваги», – каже він.
Терористи зіграють Путіну на руку – Борщевська
Але це ж може піти Кремлю лише на користь, вказує дослідник Анна Борщевська, науковий співробітник Вашингтонського інституту близькосхідної політики.
«Путін ризикує ростом тероризму в середині Росії, – говорить Борщевська. – Але з і іншого боку, це дає Путіну можливість збільшити контроль над Північним Кавказом і представити себе російській публіці як сильного лідера, який бореться з тероризмом. Саме боротьба з тероризмом дала Путіну підтримку населення».
Напруження в середині Росії буде зростати з падінням економіки, зниженням рівня бюджетного фінансування і, в результаті, зростанням неформальної економіки, вважає Соколов.
«А з ростом неформальної економіки буде рости і роль силового підприємництва. А це та сфера, в якій ті, хто повертається з Сирії, а також колишні бойовики, «ополченці», і добровольці з Донбасу, зійдуться в боротьбі за одні й ті ж ресурси. Складається дуже небезпечна ситуація, коли будь-який розкол зверху може привести до необмеженої громадянській війні».
Ілларіонов не погоджується з такою думкою.
«Режими такого типу ефективно контролюють суспільства за допомогою двох найважливіших інструментів – машини терору і машини пропаганди. Не важливо, що відбувається з економікою, соціальною сферою, освітою, охороною здоров'я, – головне, щоб працювали ці дві машини, – каже він. – Ці дві машини зараз у Россі працюють безпомилково, без проблем, безперебійно».
На думку Ілларіонова, «кощієвою голкою» для режиму Путіна може стати військова поразка в Сирії – одразу після більш ніж сумнівних досягнень в Україні.
Складається враження, що наступ сирійських урядових військ, підтриманий Іраном і «Хезболлою», якщо ще не захлинувся, йде не такими темпами і не з тими результатами, на які сподівалися в Дамаску, в Тегерані і в Москві, зауважує Ілларіонов
«Зовнішня поразка запускає механізми, про які ми не здогадувалися і не припускали. Поразка в Холодній і в Афганській війні призвели не до того, що в Радянському Союзі з'явилася ліберальна демократична опозиція. Це призвело до того, що еліта виявилася розколотою. Опозиція з'явилася всередині еліти. Горбачов був членом Політбюро ЦК КПРС, а потім був обраний Генеральним секретарем ЦК КПРС», – зазначає Андрій Ілларіонов.
На заваді амбіціям Путіна може стати сирійська опозиція
Але всього цього може не відбутися, якщо Росія припинить свою кампанію в Сирії. І це, говорить Ілларіонов, може статися раніше, ніж хто-небудь передбачає.
«Те, що Путін через тиждень після початку сухопутного наступу почав говорити про те, що продовження операції, продовження авіаударів буде залежати від успіхів сирійської армії на землі, є явною підготовкою до того, що при продовженні несприятливого сценарію, який очевидним чином зараз здійснюється, Путін буде готовий припинити операцію і вивести війська, принаймні, частину російських військ. Чи ухвалить він таке рішення, ми поки не знаємо. Головний фактор, від якого це буде залежати, – реальний опір частин опозиції, чи будуть там досягнуті успіхи чи ні», – зауважує колишній радник Путіна.
Іншим фактором, говорить Ілларіонов, є можливе досягнення домовленості зі США щодо розподілу сфер впливу чи інших варіантів, які б дали Путіну те, чого він прагне найбільше, – почуття рівності з лідерами західних країн, включно з Бараком Обамою.