Колишній радник Володимира Путіна, старший науковий співробітник Інституту Катона Андрій Ілларіонов вважає, що ініціатором участі Росії у війні в Сирії був Тегеран.
«Судячи з усього, операція в Сирії була здійснена не тому, що у Росії є ідеї, як врятувати Асада. Це відбулось більшою мірою під впливом Ірану – іранських військових, іранських спецслужб – які змогли переконати російське військове керівництво і Путіна в бажаності і необхідності такого вторгнення. Це перший у сучасній історії випадок, коли військова операція здійснюється Москвою, Радянським Союзом чи Росією, коли ініціатором, а можливо, і головним розробником є не російський Генштаб».
Пропозиція здалась Володимиру Путіну привабливою. На думку Ілларіонова, всі дії російського очільника за останні кілька років спрямовані на те, щоб західні лідери, в першу чергу, президент Барак Обама визнали його рівним собі.
Те, чого він не може отримати від Обами, – це взаєморозуміння і взаємності. Обама не хоче визнавати Путіна рівним собі
«Те, чого він не може отримати від Обами, – це взаєморозуміння і взаємності. Обама не хоче визнавати Путіна рівним собі. Саме тому він регулярно доручає своєму прес-секретареві говорити про те, що російський ВВП в 15 разів менший, ніж у США, тощо. І сам Обама говорить про те, що Росія – це регіональна держава. Це ображає Володимира Володимировича більше, ніж будь-які втрати, які він зазнає на Донбасі, у Сирії або деінде. І тут іранці приносять йому ідею, за допомогою якої він, уже зневірений переконати Обаму, раптом отримує якусь схему, яка, як він думає, допоможе йому опинитися в стані, коли з ним американці почнуть рахуватись. Хитрі іранці скористались його ідеями».
Росія де-факто воює на боці ІДІЛ
Таким чином Росія опинилісь у унікальній для себе ситуації. Вперше після розпаду Радянського Союзу її війська розміщені за межами території РФ та колишнього Радянського Союзу. Вперше за всю історію російські регулярні війська, а не інструктори чи радники, опинились на Близькому Сході. І вперше після Карибської кризи ці війська опинилися на одному театрі військових дій з американцями.
«Після дуже болючих криз – Берлінської кризи 61-го року і Карибської кризи 62-го року – в обох столицях, Вашингтоні і в Москві, прийшли до висновку, що якими б не були інтереси тієї чи іншої супердержави, одним правилом необхідно керуватись обов’язково – уникати розміщення на одному театрі воєнних дій регулярних військ обох держав. Оскільки в цьому випадку ризик конфронтації зростає неймовірно і рішення про застосування озброєння на таких театрах приймається не генералами і маршалами в Москві чи Вашингтоні, а майорами, полковниками чи лейтенантами на полі».
У Сирії Росія вступила не лише в громадянську, але й у релігійну війну в ісламському світі на боці шиїтів і де-факто також на боці «Ісламської держави», говорить експерт.
У цій війні Росія опинилася в союзі з такими силами як сирійський режим Асада, Іран, шиїтський уряд Іраку, Гезболла – шиїтське угрупування в Лівані та Сирії, підтримуване Іраком – і де-факто, як це не здається дивним і дивовижним, ІДІЛ
«У цій війні Росія опинилась у союзі з такими силами як сирійський режим Асада, Іран, шиїтський уряд Іраку, Гезболла – шиїтське угрупування в Лівані та Сирії, підтримуване Іраком – і де-факто, як це не здається дивним і дивовижним, ІДІЛ. Російські війська атакують переважно, якщо майже не виключно, підрозділи сирійської поміркованої ісламської опозиції. Відразу ж після того, як російські літаки завдали ударів по деяких їхніх базах, вони були атаковані ІДІЛ. ІДІЛ зайняв ці позиції, оскільки в загонів сирійської опозиції не було зброї, вона була знищена під час російських нальотів. Отже, де-факто в перебігу цих операцій утворився новий фронт – нова шиїтська коаліція плюс де-факто ІДІЛ, що б з цього приводу не говорили російські офіційні особи і російська пропаганда».
Їм протистоїть коаліція з 65-ти країн. «Таким чином, Росія виявилась втягнута у війну, яка має дуже складний характер», – каже експерт. Це, припускає Ілларіонов, вже зрозуміли в Кремлі. Він вважає, що Путін шукає шляхи, як вийти із сирійської кампанії.
При продовженні несприятливого сценарію, який очевидним чином зараз здійснюється, Путін буде готовий припинити операцію і вивести війська, принаймні, частину російських військ
«З інформації, яку ми зараз отримуємо, складається враження, що наступ сирійських урядових військ, підтриманий Іраном і Гезболлою, якщо ще не захлинувся, то принаймні йде не такими темпами і не з тими результатами, на які сподівалися в Дамаску, в Тегерані і в Москві. Просування на 2-3 кілометри на добу і то тільки на деяких напрямках, яке призвело до загибелі двох іранських генералів, – зовсім не те, на що Путін розраховував. Не випадково в останні кілька днів з’явилась ціла серія публікацій і заяв, які були побічно підтверджені Путіним, що, якщо операція так триватиме і далі, Росія не буде в ній брати участі. Те, що Путін через тиждень після початку сухопутного наступу, почав говорити про те, що продовження авіаударів буде залежати від успіхів сирійської армії на землі, є явною підготовкою до того, що при продовженні несприятливого сценарію, який очевидним чином зараз здійснюється, Путін буде готовий припинити операцію і вивести війська, принаймні, частину російських військ».
На думку Ілларіонова, це буде залежати від успіхів у війні в Сирії, а також від можливості досягнення угоди зі Сполученими Штатами «з тих питань, по яких Путін настільки регулярно і настільки безуспішно просить Сполучені Штати – про укладення певної явної чи неявної угоди про розподіл зони впливу, про надання Росії тієї чи іншої сфери відповідальності – як завгодно».
Ціна війни
За підрахунками Ілларіонова, за останні 4 роки, коли почалася підготовка до великої війни, в якій Україна є лише одним з фронтів, було витрачено 144 мільярди доларів прямих видатків. Якщо додати до цього відтік капіталу за цей час – через санкції та просто небажання підприємців працювати в Росії з багатьох причин – це сума становитиме 377 мільярдів доларів.
Інші втрати – психічне здоров’я населення.
Ідеологічне зомбування – теж частина військових витрат. Це просто зміна свідомості десятків мільйонів людей в Росії
«Ідеологічне зомбування – теж частина військових витрат. Для того, щоб продовжувати такі військові дії, необхідно перетворювати якщо не все населення, то більшу його частину в якусь подобу солдатів, готових якщо безпосередньо не йти на фронт, то принаймні підтримувати і не виступати проти ведення військових дій. Цей збиток за своїми масштабами перевищує будь-які цифри, які можна було б назвати. Це просто зміна свідомості десятків мільйонів людей у Росії».
Ілларіонов не погоджується з оцінкою інших експертів, які пророкують громадянську війну чи народне незадоволення в Росії і, як наслідок, зміну режиму. Опозиція до режиму слабка, а репресії та пропаганда тримають населення під контролем.
Режими такого типу ефективно контролюють суспільства за допомогою двох найважливіших інструментів – машини терору і машини пропаганди. Ці дві машини зараз в Россі працюють безпомилково, безпроблемно, безперебійно
«Інша сторона, кого б туди не включали – ліберальну опозицію, російських націоналістів, ісламське підпілля – є маргінальною по відношенню до цього режиму. Ані самі по собі, ані всі разом вони не становлять ніякої загрози нинішньому режиму, – переконаний він. – Режими такого типу ефективно контролюють суспільства за допомогою двох найважливіших інструментів – машини терору і машини пропаганди. Поки обидві ці машини працюють добре, не важливо, що відбувається з економікою, соціальною сферою, освітою, охороною здоров’я. Ці дві машини зараз в Россі працюють безпомилково, безпроблемно, безперебійно. Режими такого типу – жорстко авторитарні або напівтоталітарні – як нинішній російський, легко переживають економічну кризу, санкції, падіння цін на нафту, легко пригнічують опозицію, кидаючи її в тюрми, висилаючи з країни чи ліквідуючи за допомогою вбивств».
Тим не менше, є один чинник, який завжди приводить до зміни режимів, – це поразка у зовнішній авантюрі. Причому, режими переважно змінюються зсередини.
«Жорсткі авторитарні й напівтоталітарні режими є практично непорушними зсередини до тих пір, поки вони є непереможними в їхніх зовнішніх авантюрах. Як тільки вони зазнають поразки ззовні, шанси на їх зміну зсередини різко збільшуються. Російська історія є яскравим прикладом цього – від Смутного часу до Афганської війни.
Якщо такий режим сидить у себе вдома і не вилазить за межі кордону, він може триматися нескінченно довго, як показують приклади Куби, Північної Кореї. Однак якщо такий режим починає здійснювати військові авантюри за межами своїх кордонів, термін життя його може бути набагато коротшим, ніж хто-небудь міг подумати. Досить подивитися на Ірак Саддама Гуссейна», – говорить Ілларіонов.
Режим Путіна вже зазнав якщо не поразки, то неповні перемоги в Грузії та Україні.
«Незважаючи на все те, що Путін відгриз в Україні за допомогою Мінська, всі чудово розуміють, що він не отримав того, на що розраховував. Він сам сказав в промові 17 квітня 2014-го року, розповідаючи про Новоросію, що вона буде складатися з 8 регіонів».
Як саме це станеться, передбачити важко.
Зовнішня поразка запускає механізми, про які ми не здогадуємося
«Зовнішня поразка запускає механізми, про які ми не здогадуємося. Поразка в «холодній війні» та у війні в Афганістані не привели до того, що в Радянському Союзі з’явилася ліберальна, демократична опозиція, а до того, що еліта виявилася розколотою. І опозиція з’явилася всередині еліти. Горбачов був членом Політбюро ЦК КПРС, а потім він був обраний генеральним секретарем ЦК КПРС. Але почав руйнування цієї машини він, а не хтось інший».
