На науковій конференції Інституту сходознавства Національної академії наук України ім. А. Кримського було заявлено 63 доповіді. Теми – Японія, Індія, Китай та інші далекі країни. А от найближчому для України «сходу» – Криму – приділили увагу в одній доповіді, яка... не відбулася.
Включений у програму виступ колишнього співробітника інституту, сімферопольця Дмитра Прохорова був присвячений історії караїмських громад Криму 18 століття. Але вчений на конференцію не приїхав. Як пояснили його колеги з інституту, через проблеми зі сполученням між Кримом і материком. «Він був у Києві на конференції минулого року, після анексії, але цього року не приїхав через проблеми із транспортом, адже залізничного сполучення немає тепер», – сказала Крим.Реалії співробітниця інституту, яка попросила не називати її прізвище. Вона переїхала до Києва з Криму, щоправда, ще до анексії.
Історії Кримського ханства торкнувся відомий український тюрколог Ярослав Пилипчук у своїй доповіді, присвяченій описам німецького вченого Якова Рейнтфельса тюркських ханств 16 сторіччя. Пилипчук вважає, що історія Кримського ханства і Криму в цілому залишається в центрі уваги українських учених.
«Проблеми Криму досить досліджені, це я вам можу сказати, оскільки займаюся ними, є ціла низка робіт, присвячених Криму», – сказав він у коментарі Крим.Реалії. Він зазначив, що щорічно проводяться наукові конференції, присвячені кримським проблемам, на 2016 рік теж заплановано такий захід.
Виконувач обов'язків директора інституту Олександр Богомолов наполягає: для його колег кримські теми – пріоритетні. Серед значущих наукових подій він назвав форум під назвою «Мови під загрозою: кримськотатарська та інші тюркські мови в Україні», що відбувся у вересні 2014 року. «Ми до цієї проблеми звернулися навіть раніше, ніж турки. Вони після нас подібний захід провели», – сказав він Крим.Реалії.
За його словами, сьогодні один із напрямів роботи тюркології України – із застосуванням уже випробуваних за кордоном методик вивести кримськотатарську мову з нинішнього статусу «вмираючої» і розширити сферу її вживання.
Один із напрямів роботи тюркології України – вивести кримськотатарську мову з нинішнього статусу «вмираючої» і розширити сферу її вживання.Олександр Богомолов
З останніх кадрових «надбань» інституту Богомолов назвав кримських учених Нарімана Сейтьяг'яєва і Маргариту Араджіоні, які переїхали до Києва. «Наріман Сейтьяг'яєв займається середньовічними кримськотатарськими джерелами, вони написані дуже талановитими людьми і заслуговують на те, щоб про них знали більше», – сказав Богомолов. На конференції Сейтьяг'яєв цього разу не виступав, оскільки зайнятий підготовкою монографії, яка має вийти найближчим часом.
На думку Богомолова, українські політики не усвідомлюють важливості вивчення Криму і звертаються до експертів за консультаціями в ситуаціях, коли запобігти негативним наслідкам уже неможливо. З анексією погіршилася і комунікація з колегами в Криму. Директор інституту сходознавства стверджує, посилаючись на кримських колег, що їх після участі в наукових форумах на материку викликали для бесід у Федеральну службу безпеки Росії.
Українсько-білоруський історик і дослідник Кримського ханства Владислав Гулевич вважає ситуацію з дослідженнями Криму в Україні незадовільною. Серед найбільш гострих проблем він назвав дефіцит фахівців і уваги з боку держави, а також відсутність освітніх програм для фахівців і всіх, хто цікавиться Кримом. «Вивчення історії кримських татар та Кримського ханства – це міждисциплінарні дослідження, які тісно пов'язують не лише письмові джерела, а й археологію, до якої українські фахівці зараз не мають доступу, і нумізматику. Дуже не вистачає зв'язків із колегами в Італії, Франції, Румунії та Молдові. Наприклад, в Італії зберігається величезний масив джерел з історії Криму, який накопичився завдяки торговельним зв'язкам Генуї і Венеції із Золотою Ордою взагалі і з Кримом зокрема», – сказав він Крим.Реалії. Для аналізу періоду зародження Кримського ханства ці документи необхідно запустити в науковий обіг: перекласти й опублікувати.
Однією з проблем у дослідженні кримської історії Гулевич назвав зосередженість багатьох кримськотатарських учених на новій та новітній історії півострова, зокрема на періоді депортації, на шкоду більш ранній історії Криму і кримськотатарського народу.
