Рубрика «Погляд»
«Починається третій Майдан» – щоразу, коли в Києві відбувається щось трагічне, коли ми стаємо свідками зіткнення протестувальників із правоохоронцями, я чую цю фразу. Пов'язана ця фраза з наступним: ті, хто її промовляють, просто не розуміють, що таке Майдан.
Майдан – це не технології, це навіть не мітинг протесту. Майдан – це розгніваний народ. Ось саме так: не «розсерджені городяни з Болотної» в модних костюмах і з новими гаджетами, а розгніваний народ у чорних куртках і кепках. І ще дебільна влада, яка не вірить у те, що цей розгніваний народ виходить на вулицю сам по собі. Саме тому в Росії ніколи не буде Майдану, бо розсерджені городяни в ній (скоріше, в Москві – не в Росії) були, є і ще будуть, а розгніваний народ спостерігається тільки в давній історії. І то він найчастіше мовчить прямо на сцені.
Українських Майданів ми теж не скоро дочекаємося. Не тому, що розгніваного народу більше немає, а тому, що більше немає дебільної влади. Вся до Росії втекла. Вірніше, майже вся
І саме тому українських Майданів ми теж не скоро дочекаємося. Не тому, що розгніваного народу більше немає, а тому, що більше немає дебільної влади. Вся до Росії втекла. Вірніше, майже вся.
Українці 2004 року виходили не так на Майдан, як на мітинг за чесні вибори. Влада взяла і наплювала на них, а вони залишилися на площі. І їх на цій площі ставало все більше і більше. Влада, замість того щоб вступити в діалог, почала розмірковувати про те, як їх розігнати і як легітимізувати фальсифікацію виборів. Далі ви знаєте – все завершилося достроковими виборами.
І 2013 року українці виходили не так на Майдан. Вони виходили на мітинг за продовження політики євроінтеграції. Багато хто вже думав роз'їжджатися регіонами і пропагувати «за Європу». Але тут влада взяла й побила їх. Тому що дебільна. І люди розгнівалися – а що би ви зробили б на їхньому місці? Перечитали би Пушкіна і розплакалися? А потім Лєрмонтова, Блока, Бродського... О, у російської поезії такий злет вільного духу – це ж не українська культурна провінція! Коротше кажучи, поки ви декламували, вони вже зібралися. А влада стала думати, як їх розігнати. А їх все більше і більше. Все скінчилось тим, що Янукович втік і зараз теж, напевно, читає Бродського. Або Ходасевича. Я ж не знаю, хто більше йому подобається.
Хіба це не трагедія, коли ті, хто виступає за суверенітет України, кидають гранату в хлопців, які захищають суверенітет України? Трагедія, горе і сором
Для того, щоб Майдан повторився, необхідно, щоб громадяни вийшли на мітинг, а влада зробила вигляд, що їх немає, почала б ставити на площі новорічну ялинку і думати, як присутніх розігнати. Але нинішня київська влада пройшла два Майдани. І вона точно знає все про технології і про народ. Влада двічі в жаху дивилася на народ з трибун Майдану. Круглими очима. Я запам'ятав ці очі. Це Янукович міг думати, що весь народ прийшов на площу прямо з американського посольства. І Путін, напевно, думає так само, що під посольством США є тунелі, в яких ховаються десять мільйонів морських піхотинців, переодягнених у розсерджених городян.
Порошенко і Яценюк так думати не зможуть, навіть якщо захочуть. Звичайно, люди, які так думають, в українській політиці є. Але Володимир Володимирович Путін відібрав у цих людей електорат і посадив цей електорат під замок Криму, «ДНР» і «ЛНР». Так що їхні фантазії мало кому тепер цікаві.
Саме тому можуть бути мітинги, демонстрації, кризи, відставки. І навіть трагедії можуть бути – ми добре це розуміємо. Хіба це не трагедія, коли та, хто вистуапє за суверенітет України, кидають гранату в хлопців, які захищають суверенітет України? Трагедія, горе і сором.
Але не Майдан.
Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, викладені у рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радио Свобода
