Український письменник: українці мають дати шанс кримським татарам побудувати власну державу у Криму

Сучасний український письменник Володимир Даниленко один з небагатьох, хто використав у своєму творі кримськотатарські теми. Героєм його роману «Газелі бідного Ремзі» є кримський хан Селім-Герай I, політик і поет. Цим інтерес Даниленка до Криму не обмежується. На початку 2000-х він видав антологію кримськотатарської прози «Самотній пілігрим». Журналіст Крим.Реалії запитав у письменника про те, чим і чому цікава українцеві кримськотатарська література сьогодні.

– Скажіть, а що спричинило Ваш інтерес до кримськотатарської літератури?

​– Я дуже люблю візуальні мистецтва. Випадково зайшов на виставку кримськотатарських художників. Це було у 2002 році. Мені вона настільки сподобалася, що я вирішив промоніторити все, що є, пов‘язане з кримськотатарською літературою. З‘ясував, що нічого немає у нас. І вирішив видати антологію кримськотатарської прози 20 століття. Я взяв довідник Спілки письменників і почав виписувати всі прізвища кримських татар. І почав їм писати листи, вийшов на спілку письменників в Сімферополі. Вони надсилали свої тексти. Я відбирав на свій смак, відбирав жорстко, слабші відкидав. Тому що як в кожній літературі є чимало слабкого. Я казав академік Білецький, між кількістю і якістю є пряма залежність. Якщо потоку немає, то й вибрати складно. А тут народ невеликий, але відчувається така пасіонарність, за ними стоїть велика правда, тому що вони гнані з рідної землі. Мені тоді допоміг Рефат Чубаров. У 2003 році на презентацію у Спілці письменників прийшло неочікувано багато людей, політики посходилися , просто зацікавлені люди. Так з‘явилася книжка «Самотній пілігрим», антологія кримськотатарської прози 20 століття.То був період, у двотисячних роках, коли вийшла низка книжок кримськотатарських авторів. Це антологія поезії «Брама Сходу», а також ще одна антологія прози «Молитва ластівок». Обидві книжки – це робота Миколи Мірошниченка та Юнуса Кандима, нині покійних.

– А якою мовою ви отримували твори? Кримськотатарською чи вже перекладені?

– І кримськотатарською мовою, і російською. Приміром, Ервін Умеров, дуже могутній письменник, який в Узбекистані прожив і сформувався, а потім жив у Москві і там помер. Він писав російською мовою.Якщо взяти будь-яку світову літературу – французьку, українську, американську, російську – він не загубиться. Відчуваєш пасіонарність і просто клас цього письменника. У нього є два блискучі оповідання: «Самотність» – про наполовину собаку- наполовину вовка.Я на семінарахна прикладі творів Ервіна Умерова пояснював молодим українським письменникам, як треба писати.

– Чи достатньо сьогодні в Україні перекладачів, які однаково добре знають і кримськотатарську, і українську мови, аби робити якісні переклади?

​– Серед кримськотатарської молоді таких багато. Це покоління, яке виросло, сформувалося і отримало освіту в Україні. Я переконаний, що перекладати твори з кримськотатарської мови мають, перед усім, кримські татари. Переклад, гадаю, це складова великої роботи з порятунку кримськотатарського народу. Вони тривалий час конкурували з українцями за життєвий простір. Народ із складною долею, свою територію вони розширювали за рахунок війни, але козаки теж не були янголами, вони фактично жили війнами та з грабежів. Але ворог історичний у нас був завжди спільний – Росія. Ми не повинні нести в майбутнє образи і ненависть, ми народи повинні пробачати минулі гріхи. Це неможливо тільки з Росією, яка не розкаялася.

– Східна література жанрово істотно відрізняється від традиційної української, європейської. При роботі над антологією Ви це відчули?

– Те, що я видавав, це все було вже після Ісмаїла Гаспринського, видатного реформаторалітератури свого народу. Поезія східна істотно за жанрами відрізняється від звичної для нас. А от проза двадцятого століття, завдяки Гаспринському, вона існує в традиційних для нас жанрах. Це східний варіант європейської літератури, я би так сказав. Поезія кримськотатарська також міняється, проникає верлібр, вони відійшли від архаїчних форм. В плані літератури це абсолютно сучасна нація.

– Щоб розуміти народ, який живе поряд з українцями, треба знати його літературу. Чи помічаєте Ви серед українців бажання знати і розуміти своїх найближчих сусідів – кримських татар?

​– Десь два місяці тому в міністерстві освіти і науки збирали громадські слухання з приводу кримськотатарської літератури. Вони вирішили, що якимось чином треба вивчати кримськотатарську літературу на позакласному читанні в контексті літератури рідного краю. Є українська література і є література місцева, регіональна. Дуже нераціональний , нерозумний підхід. Схоже, що там досі залишилися люди попереднього міністра Табачника, вони хотіли взагалі ліквідувати предмет «українська література», а зробити загальний курс літератури і повводити туди літературу і росіян, і поляків, щоб розчинити українську. Звичайно, на цього чиновника, директора департаменту почали нападати, пояснювати, що він намагається зробити. Я запропонував ввести предмет «література народів України».Там можна було би вивчати і кримськотатарську. Але чиновники почали вищати, що ми цього ніколи не введемо, краще зробимо збільшимо години інформатики, ще чогось, але такого предмету не буде ніколи.

– Державна програма «Українська книга» поки що не стала в пригоді кримським татарам. Хто сьогодні має здійснювати допомогу, про яку ви кажете?

– Серцевиною будь-якої політики є політика гуманітарна. І війна на Сході є наслідком гуманітарної кризи. Зараз у нас гуманітарна політикане змінюється на жаль. В‘ячеслав Кириленко, наскільки він раніше був прогресивний в часи Віктора Ющенка, настільки зараз ця команда не відповідає реаліям сьогодні. Це політики-вербалісти, настав час вольових креативних людей, які здатні переламати ситуацію. У нас немає інституту книги, хоча ми виходимо з цією пропозицією, щоб популяризувати українську книгу. Тут нічого не можна добитися. Чиновники нічого не роблять, нічого не можна добитися, вони тільки базікають. Ректори більшості вузів позалишалися з часів Януковича. Так само директори музеїв, театрів.Тому, українська громадськість повинна змушувати їх щось робити або міняти чиновників. Це питання політичної волі. В Держкомтелерадіо продовжується те, що було за часів Табачника. На одне відоме приватне видавництво кошти знаходяться, це мільйони гривень. І це в часи війни, коли гроші вкрай потрібні. Мовчки спостерігають за цим, але ніхто нічого не робить.

– Вам із виданням «Самотнього пілігрима» свого часу допоміг «Чорноморнафтогаз». Чи є сьогодні надія на продуктивне співробітництво з меценатами в царині книговидавництва?

​– Є люди з грішми, але я поки що не бачу тих, які готові вкладати в культуру. Львівський книжковий ярмарок – це вдалий бізнес-проект. Але це один приклад. Запит на книжку у суспільстві є, однак суспільство зараз за своїм рівнем випереджає політиків та тих, у кого є гроші. Коли представники громадянського суспільства візьмуть владу до рук, ситуація поміняється. Це буде тоді, коли вихідців з комсомолу виштовхають з нашого політикуму. Ми до цього йдемо еволюційним шляхом.

– Під час розмови про літературу та видавничу справу ми раз по раз звертаємо на політику. Наскільки це виправдано?

– Ми говоримо про літературу народу, який фактично знову виганяють з історичної батьківщини. Те, що не пускають туди лідерів народу, всі побиття, репресії – це все складові традиційної імперської політики, яку Росія проводить сотні років. Я вважаю, що Україна повинна зараз кримським татарам допомагати, і це,власне,відбувається. Один з прикладів – відкриття в Київському Національному університеті відділення кримськотатарської філології. Україна не змогла, на жаль, захистити Крим, бо тоді у нас не було армії фактично. Я думаю, що коли розвалиться Російська імперія, Путін її доб‘є і вона поколеться за національними автономіями, Крим доведеться віддавати. І в майбутньому українці мають дати шанс кримським татарам побудувати власну державу у Криму. Це історична справедливість, від якої немає куди дітися.