У самому центрі Києва можна знайти шматочок Криму – арт-салон кримськотатарської культури. В одному з бутиків галереї подарунків «Новий проїзд» – «SandIQ – Скриня» – виставлені вовняні килими, посуд, кераміка, картини з пейзажами Криму, прикраси та багато інших речей.
На вході мене зустрічає його господар Ерфан Кудусов, кримчанин, етнічний кримський татарин, який через анексію півострова переїхав разом із родиною з Ялти до Києва.
– Ерфан, коли і чому Ви залишили рідне місто?
– Я, дружина та четверо наших дітей переїхали 1 березня 2014 року, як тільки відбулось захоплення Криму. Переїхали через неприйняття окупації, небажання спостерігати все те, що там коїться. Я не хотів, щоб мої діти навчались у школі, де викладають пропутінську пропаганду. Почали зникати люди, до багатьох з обшуками приходили. Не хотілось контактувати з державою, яка права людини зовсім не поважає.
– На той момент у Вас були знайомі в Києві?
– Знайомі, звісно, були, тому що я майже рік у Києві працював до того. Але знаєте... ми все одно їхали в нікуди, тому що знайомі – це знайомі, а житла в нас не було.
– Як зараз? Чи є знайомі, друзі, які переїхали з Криму?
– Ну звісно, є багато людей, які переїхали з Ялти, є друзі, є земляки кримські татари... Тут зорганізувалась наша громада, і ми доволі активно спілкуємось.
– Чи залишились друзі, знайомі, родичі жити в Ялті та Криму? Як складається їхня доля сьогодні?
– Ну звісно... десятки... сотні людей. Кожного дня ми спілкуємось. Справи не дуже добре, особливо в економічних питаннях, а також у сприйнятті людьми цієї анексії, захоплення, грубо кажучи. Але людина таке створіння – вона звикає в концтаборі жити, звикає до поганого і сподівається на хороше. Вони очікують, звісно, більш радикальних реформ в Україні, очікують радикальних змін щодо в’їзду та виїзду до Криму. Українська влада абсолютно неадекватно поводиться щодо Криму і кримчан, потрібно облегшити виїзд і в'їзд на материкову частину України, але при тому ні в які ворота не входить ситуація з використовуванням України Російською Федерацією, куди йдуть сотні фур із продуктами, товарами щодня. Ми годуємо окупанта. Це взагалі нонсенс.
– Але якщо перекрити постачання продуктів, людям від цього буде тільки гірше, також і тим людям, які не підтримують окупаційний режим, чи не так?
– Це проблема агресора, розумієте? Згідно з усіма міжнародними нормами, країна, яка окупувала територію, несе відповідальність за окуповану територію, – це по-перше. По-друге, дві третини з цих товарів, які йдуть сьогодні до Криму з України, насправді їдуть до Росії відразу, до Краснодарського краю і далі. Ще один аргумент, що кримські татари і лояльне населення до України саме хоче, щоб було перервано цей процес. Для чого? Тому що це стане проблемою для агресора.
– Тобто, можна сказати, що кримські татари і громадяни, які лояльно ставляться до України, готові терпіти більше, якщо це зашкодить агресору?
– Я думаю, що так думає більшість. У будь-якому випадку, ті люди, з якими спілкуюсь я і моє оточення. Велика частина вітала б такі кроки України щодо повної блокади Криму за виключенням виїзду і в’їзду людей. Тим більше, для людей дуже легко робити варіант допомоги, коли на території вже материкової України, недалеко від кордону цілком можливо було б створити якісь ринки, структури, люди б їздили і купували. Але знову ж таки, потрібен вільний в’їзд та виїзд людям.
– Як виникла ідея відкрити «SandIQ – Скриня»?
– Тут декілька факторів вплинули. Я трохи займався торгівлею і розвитком наших майстрів-керамістів, швачок. Дуже небагато такого досвіду було в Ялті. Але більше підштовхнула до цього ситуація, звісно, тут, в Києві. Ми почали більше спілкуватись із художниками: Рустемом Скібіном, Леніє Ібрагімовою, Мамутом Чурлу, головою творчого об’єднання «Кримський стиль», який дав такий імпульс для багатьох художників, став своєрідним локомотивом в кримськотатарському мистецтві. Також з іншими спілкувались активно – Ельмірою Сеітаметовою, Зерою Аблязисовою, Лілею Каішевою, Мариною Курукчі, Ліаною Веліляєвою, Тамарою Ключкіною, Гульнарою Негляденко, Лілією Абдурахмановою. На той момент одному з наших художників власники «Нового проїзду», в якому розташована «Галерея подарунків», запропонували на пільгових умовах таке приміщення. Деякі з художників, чиї роботи тут представлені, так само переїхали у зв’язку з окупацією.
– Все, що тут є, це автентичні речі кримськотатарського народу?
– Ну тут важко сказати. І так, і ні. Наприклад, килими – автентичні. Їх не відрізниш від тих, які були колись, тому що збережена символіка, візерунки і спосіб фарбування – рослинними фарбами, такими ж самими, якими фарбували раніше. Також є лялька, одягнена в кримськотатарський костюм. Але культура – вона ж змінюється, деякі речі зникають з побуту, з’являється щось нове. Наприклад, картини на склі, тарілки – такого раніше не робили. А от Къоранкъапы – футляр для Корану – залишається в побуті, і він зроблений в кримськотатарському стилі. Також не потрібно забувати, що кримські татари здебільшого мусульмани. Тому в нас тут багато не просто кримськотатарських речей, а, радше, тих предметів мистецтва, які виходять із мусульманської культури.
– Всі речі були спеціально зроблені для «SandIQ – Скриня»?
– Ні, не тільки. Це з майстерень художників і художниць, майстрів і майстринь. Воно все було зібрано – з усмішкою каже Ерфан.
– Які плани на майбутнє? Чи будуть нові екземпляри?
– Звісно, художники вже працюють над ними. Дасть Бог, ми будемо постійно оновлювати експозиції. Також після 10 серпня у нас будуть проходити кавові церемонії, в яких зможуть взяти участь або просто спостерігати за подією всі охочі.
