В історії національного руху кримськотатарського народу особливе місце посідає демонстрація 6 червня 1969 року. Сьогодні можна без жодного перебільшення сказати, що ці кілька хвилин були актом справжнього героїзму. Сталося це на другий день Міжнародної наради комуністичних і робочих партій, у самому центрі Москви, на площі Маяковського. Які причини спонукали людей вийти з публічним протестом на площу?
Цей матеріал був вперше опублікований у 2015 році
17 серпня 1967 року була ухвалена Постанова ЦК КПРС, в якій формулювався головний принцип ставлення влади до кримськотатарської проблеми – закріплення («укорінення») кримських татар «у місцях нинішнього проживання», тобто в місцях вигнання
17 серпня 1967 року була ухвалена Постанова ЦК КПРС, в якій формулювався головний принцип ставлення влади до кримськотатарської проблеми – закріплення («укорінення») кримських татар «у місцях нинішнього проживання», тобто в місцях вигнання. Партійні рішення влада оформила Указом Президії Верховної Ради СРСР від 5 вересня 1967 року «Про громадян татарської національності, які проживали в Криму».
Указ, опублікований в місцевій пресі і в офіційному виданні «Відомості Верховної Ради СРСР», скасовував рішення державних органів у частині, що містила огульні обвинувачення щодо «громадян татарської національності, які раніше проживали в Криму», але стверджував, що вони «вкоренилися на території Узбецької та інших союзних республік».
У Постанові Президії Верховної Ради №494, яка слідувала безпосередньо за Указом, – «Про порядок застосування статті 2 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 28 квітня 1956 року» – йшлося, що «громадяни татарської національності... і члени їхніх сімей користуються правом, як і всі громадяни СРСР, проживати на всій території відповідно до чинного законодавства про працевлаштування і паспортний режим».
Форма оприлюднення Указу була своєрідною. На партійних зборах, куди запросили членів КПРС – кримських татар, повідомили про вихід Указу і про те, що рішення це остаточне. Невдоволених попередили, що до них будуть застосовані репресії як до націоналістів. Подібні збори були проведені на підприємствах і в установах, де працювали кримські татари.
Незважаючи на незвичайну для реабілітаційного Указу атмосферу оприлюднення, теза про «укорінення» , яка насторожувала, і дивне формулювання етноніма – «громадяни татарської національності, які раніше проживали в Криму», багато кримських татар сприйняли Указ як такий, що відкриває шлях на батьківщину. Однак з поверненням до Криму перших репатріантів підтвердилися найгірші прогнози активістів національного руху: кримських татар не тільки не прописували, а й знову, як 23 роки тому, силою виставляли за межі півострова.
1967 – початок 1969 – пік репресій щодо кримських татар
Безпосереднім приводом до демонстрації 6 червня 1969 року став арешт генерала-правозахисника Петра Григоренка
Безпосереднім приводом до демонстрації 6 червня 1969 року став арешт генерала-правозахисника Петра Григоренка – одного з найближчих до кримськотатарського руху людей.
Григоренко був заарештований у травні 1969 року в Ташкенті, куди він прибув на запрошення групи кримських татар, щоб стати громадським захисником на судовому процесі щодо 10 активістів національного руху. З гаслами на захист Григоренка, з вимогами повернути депортованих кримських татар на батьківщину вийшли на площу Маяковського Енвер Аметов, Зампіра Асанова, Решат Джемілєв, Айдер Зейтуллаєв, Ібраїм Холапов та Ірина Якір.
28-річний водій Енвер Аметов 12 травня 1968 року в Сімферополі оголосив голодування на знак протесту проти знущань адміністрації Кримської області над кримськими татарами, які повернулися на батьківщину. Після шестиденного голодування Аметов втратив свідомість і був примусово вивезений з Криму. 27 червня 1968 року він знову був схоплений в Сімферополі міліціонерами разом з групою кримських татар, які з'явилися в Кримський облвиконком з протестом проти дій адміністративних органів, і засуджений на 15 діб арешту. У в'язниці він оголосив голодування і після 4-х діб був удруге насильно виставлений за межі Криму.
Лікар Зампіра Асанова в 1967 році стала одним з підписантів звернення до Консультативної Наради комуністичних партії в Будапешті, де говорилося про переслідування кримських татар. 21 липня 1967 року серед двадцяти представників кримськотатарського народу вона брала участь у прийомі головою КДБ Юрієм Андроповим та іншими офіційними особами в Кремлі. У травні 1969 року підписала звернення групи громадян СРСР до Комітету захисту прав людини ООН.
37-річний інженер Решат Джемілєв вже з другої половини 1950-х років був активістом національного руху. Він так само, як і Асанова, був серед кримськотатарських представників на зустрічі в Кремлі 21 липня 1967 року. У грудні 1967 року Джемілєв і ще одинадцять кримських татар засуджені Ташкентським міським судом до одного року примусових робіт за звинуваченням в організації багатотисячного мітингу і демонстрації кримських татар в Ташкенті 27 серпня і 2 вересня 1967 року.
30-річний будівельник Айдер Зейтуллаєв також був одним з найактивніших учасників національного руху. Він підписав Звернення до світової громадськості про становище кримських татар.
32-річний водій Ібраїм Холапов брав участь в сидячій демонстрації кримських татар у Сімферополі 12 серпня 1968 року. Демонстрація відбулася біля Кримського облвиконкому в знак протесту проти свавілля місцевої влади щодо кримських татар, які намагалися повернутися на батьківщину.
Ірина Якір, дочка правозахисника Петра Якіра, на момент демонстрації активно брала участь у дисидентському русі, підписувала звернення і готувала матеріали для непідцензурного бюлетеня правозахисників «Хроніка поточних подій».
6 червня 1969 року о 12 годині 15 хвилин біля пам'ятника Маяковському демонстранти розгорнули гасла: «Хай живе ленінська національна політика!», «Комуністи, поверніть Крим кримським татарам», «Припинити гоніння на кримських татар», «Свободу генералу Григоренку!».
Демонстрантам вдалося пробути на площі лише шість хвилин. Вони були затримані і доставлені на Петрівку, 38, де їх допитували слідчі УМВС Москви. Асанова, Аметов, 3ейтуллаєв і Холапов у супроводі працівників міліції і КДБ були відіслані в селище Новоолексіївка Херсонської області, звідки прибули, Джемілєв – в селище Нижньобаканське Краснодарського краю. Учасникам демонстрації вдалося уникнути арешту, мабуть, через Міжнародну нараду комуністів, що саме тривала.
Демонстрантам вдалося пробути на площі лише шість хвилин
Решат Джемілєв згодом написав: «Я не сумнівався в тому, що радянська влада не пробачить нам настільки зухвалу акцію... Ми викрили відкрито перед світом брехливість її політики, яка ігнорує не тільки міжнародні угоди, ухвалені та ратифіковані нею щодо прав людини і народів, але й Конституцію власної держави... Нас вивезли на периферію, щоб розправитися там без шуму, після закінчення їх форуму... Я абсолютно не сумнівався в тому, що в недалекому майбутньому мене заарештують».
Решат Джемілєв був правий – незабаром він був заарештований. Репресіям піддалися й інші учасники демонстрації на площі Маяковського...
Попереду були ще довгі та важкі роки самовідданої боротьби за повернення на батьківщину...
