Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»
Досить було одного-єдиного рішення українського парламенту про припинення транзиту російських військових у Придністров'я, щоб вся ілюзорність існування пострадянського анклаву між Україною та Молдовою стала очевидна навіть російським політикам і дипломатам. Виявляється, для того, щоб роками зберігати контроль над придністровським конфліктом і нагадувати про можливість застосування військової сили в разі спроб відновлення територіальної цілісності Республіки Молдова, необхідна була добра воля українського керівництва. Без співпраці Росії та України ніякого «незалежного» Придністров'я давно вже не було б.
Розуміючи тепер цю просту істину, добре б подивитися на Крим. Можливо, багатьом «російський статус» окупованого путінською сараною півострова здається константою. Але насправді ця константа – наслідок нинішньої непростої ситуації на сході України, небажання як керівництва нашої країни, так і міжнародного співтовариства загострювати ситуацію. Про необхідність негайного вирішення питання Криму ніхто не говорить. Але ніхто про Крим і не забуває.
ми присутні при історичному експерименті. Вперше за тисячоліття свого існування Кримський півострів відділений від території, яка була життєво важлива для нього і з точки зору ресурсів, і з точки зору обороту людей і товарів
Хіба не варто задуматися про те, як буде існувати Крим, коли війна на сході України завершиться, й окуповані Росією території або будуть реінтегровані до складу української держави, або остаточно перетворяться на «кримінальне підчерев'я» Росії, відокремлені стіною від решти України і кордоном – від держави-окупанта. Адже насправді ми присутні при історичному експерименті. Вперше за тисячоліття свого існування Кримський півострів відділений від території, яка була життєво важлива для нього і з точки зору ресурсів, і з точки зору обороту людей і товарів. Цей взаємозв'язок – нехай з погляду середньовічних норм державного устрою – розуміли і Гіреї, і Катерина II. Єдиний політик, який вирішив його проігнорувати, – це Володимир Путін.
Втім, я далекий від прагнення підозрювати російського президента в інфраструктурній некомпетентності. Коли почалася кримська авантюра, вона мала перерости в куди більш серйозну – новоросійську операцію. У Кремлі були впевнені, що не зіткнуться з проблемами розпалювання «повстання в Новоросії» та об'єднають східну Україну, Крим і Придністров'я в єдину буферну територію між Росією і згубним Заходом. У цій логіці Крим зберігав економічну і частково політичну єдність із сусідніми регіонами України.
Навряд чи Путін зважиться на таку війну – тим більше, що його економічні ресурси тануть на очах
Але путінський план провалився. Тепер для його здійснення потрібна буде велика кровопролитна війна, яка, втім, не вирішить проблем Криму навіть у разі успіху кремлівського правителя, адже схід України в результаті військових дій ризикує перетворитися на випалену землю. Навряд чи Путін зважиться на таку війну – тим більше, що його економічні ресурси тануть на очах. Тоді що ж буде з Кримом?
А нічого особливого. Окупований півострів буде поступово перетворюватися на друге Придністров'я – його відносний добробут залежатиме винятково від доброї волі України. Особливість кримської ситуації в тому, що півострів відділений від України – а до Росії не приєднаний. І ніякий міст – навіть якщо припустити, що утопічний проект буде коли-небудь здійснений – не стане альтернативою Перекопу.
Коли ситуація в Україні стабілізується, питання Криму постане саме собою. Не питання реінтеграції, а питання припинення співпраці з окупантами. А це означає, що рано чи пізно будь-яка економічна активність на українському напрямку остаточно припиниться – а на російському не почнеться. Через санкції, інфраструктурну дорожнечу, криміналізованість місцевої влади, маргіналізованість населення – обставин достатньо.
У результаті Крим почне природно занепадати. Активна частина населення почне виїжджати з півострова – хто в Україну, хто в Росію. Кримські татари «закапсулюються», щоб дистанціюватися від зростаючого божевілля. Економічні проекти здійснюватимуться винятково для відмивання бюджетних грошей. Якщо жителю Сімферополя цікаво, як виглядатиме його місто через десятиліття російської окупації – нехай з'їздить у Тирасполь. Якщо такий же інтерес виникне у жителя Ялти або Феодосії – їм варто відвідати північний Кіпр, контрольований Туреччиною вже 40 років, пройтися набережною Фамагусти або порту Кіренії й подивитися, на що перетворилися колись фешенебельні курорти. А Ялта чи Феодосія – це навіть не Кіренія...
Віталій Портников, київський журналіст, оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
