В українському суспільстві має місце соціальна проблема, яку не можна замовчувати, бо в іншому випадку вона перетвориться на нарив, і невідомо, які наслідки це спричинить. Я говорю про стигматизацію переселенців. Про той ореол стереотипів, яким оточили вихідців із Криму жителі материка. Несвідомо. Не зі зла. Але дуже шкідливо.
Наведу один із численних недавніх прикладів. Моя нова знайома у Львові, яка щиро хотіла допомогти кримчанам, при першій зустрічі не змогла втриматися і сказала таку фразу: «Що ж кримчани кричали на нас «бандерівці!», а тепер, як погано стало, як Росія окупувала, так поїхали рятуватися у «бандерівців»?» Мені знадобилася лише одна хвилина, щоб пояснити їй здавалося б елементарні речі: ті, хто кричав «бандерівці!», якраз нікуди не поїхали. Вони залишились у Криму й усім задоволені, а ось ті, хто переїхав, на антиукраїнські настрої ніколи не страждали. Але ж не з кожним поруч у такий момент виявиться людина, яка пояснить.
Колись в Україні негативно ставилися до ВІЛ-інфікованих. Потім ця «любов» перекинулась на геїв
Я не маю ілюзій. Будь-яке суспільство не може бути абсолютно вільним від стигматизації. Колись в Україні негативно ставилися до ВІЛ-інфікованих. Потім ця «любов» перекинулась на геїв.
Пригадую, коли українське суспільство тільки увійшло в епоху незалежності від СРСР, до нашої країни кинулись численні грантові програми, спрямовані на розвиток толерантності. Принаймні, у Криму їх працювало досить багато. Вони займались, в основному, темою ВІЛ. Спочатку, коли я, будучи юною журналісткою, в них брала участь, це все здавалось чимось малоефективним. Словосполучення «формування позитивної громадської думки» звучало у співвідношенні з темою навіть смішно. Але, як з'ясувалося пізніше, програми стали досить дієвими, і тих, кого вони охоплювали, все-таки вдалося зробити терпимими. В рамках таких програм я не раз спілкувалася з ВІЛ-інфікованими, наприклад, із затятими наркоманами, які хотіли розповісти світові про свої історії, щоб інші не наступали на ті ж граблі. І я помітила дивну закономірність: дізнаючись про якесь явище все більше, ти починаєш спокійніше до нього ставитися – і толерантне сприймання приходить само собою.
До стигматизації завжди приводить лише одна причина – незнання
В результаті цього досвіду я дійшла до головного висновку: до стигматизації завжди приводить лише одна причина – незнання. Все незвідане і нове, що нас оточує, неодмінно обростає якимись міфами і стереотипами. У підсумку навколо нього утворюється якийсь ореол під назвою «стигма» (у перекладі з грецької – «тавро»). Найцікавіше, що від цього клейма починають страждати не тільки його носії, але й саме суспільство, бо в підсумку воно стає нетерпимим, обмеженим і недалеким. Воно починає ділити всіх на своїх і чужих, а від чужих, виходить, слід оборонятися. Досить подивитися на російський приклад зі ставленням до лесбіянок і наркозалежних, до європейців і кавказців, українців та американців, щоб не хотіти повторювати цей досвід нетерпимості. Але, на жаль, саме про такий процес всередині самої України щодо переселенців я зараз говорю.
Стверджувати, що всі навколо сприймають нас, вихідців з Криму, негативно, я не можу: це б означало стигматизувати стигматизованих, а від усвідомлення цього факту можна збожеволіти. Але деякі тривожні настрої в суспільстві все ж присутні. Можна до пори до часу закривати на це очі, а можна піднімати тему, копатися в її витоках і спрямовувати суспільство в потрібне русло.
Чим більше жителі материка пізнаватимуть кримчан, тим швидше суспільство позбудеться стереотипу переселенця
Я думаю, що чим більше жителі материка пізнаватимуть кримчан, чим частіше будуть зустрічатися з ними на культурних подіях, чим більше будуть читати статті їх авторства, чим ближче будуть із ними сходитись у ділових відносинах, тим швидше суспільство позбудеться стереотипу переселенця.
Я хочу донести до українського суспільства більше достовірної інформації про кримських переселенців із перших рук, і тому найближчим часом ви зможете побачити на сайті Крим.Реалії ще два блоги про міфи, якими оточують переселенців, і про те, як суспільство має долати ці міфи. Думаю, якщо хоча б кожен десятий житель України, який має подібні стереотипи, прочитає по одній такій статті, це допоможе позбавити наше суспільство від назріваючої проблеми.
Настя Дрозд, блогер, кримчанка
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
