Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»
Я дуже добре пам'ятаю Крим без вас. Це дитяче враження, воно найбільш вірне, воно не підводить. Я пам'ятаю красиву країну без душі, країну, в яку не хотілося повертатися – незважаючи на всі ці заходи сонця, гори, повітря Масандри і тепле море. Коли я читав «Іудейську війну» Ліона Фейхтвангера, то подумав, що, напевно, уявити собі Ізраїль без нас можна тільки в Криму без вас.
Але це літнє читання було вже не в Криму. Я робив усе можливе, щоб це щемливе відчуття порожнечі не повторилося більше. Так і вийшло, що літо, яке у більшості моїх ровесників асоціюється з Кримом, у мене було абсолютно іншим. Я провів його на Полтавщині – так я краще пізнав ту Україну, яку не вдалося перетворити на російську провінцію, яка всіма своїми барвами й ароматами пручалася цьому жахливому перевтіленню. І ще – в Латвії, Литві та Естонії: так я дізнався, що таке воля народу до самозбереження і його прагнення до свободи.
Любов гостя ніколи не замінить любові господаря – вже повірте, що народ, до спадщини якого я смію себе відносити, знає це краще, ніж будь-який інший
До Криму я повернувся вже в зрілому віці. І ви – повернулися. І я відразу ж зрозумів, буквально з перших кроків на вашій землі, чого мені так не вистачало. Мені не вистачало правди. Мені не вистачало любові до своєї землі. Мені не вистачало її розуміння. Звичайно, серед тих, хто оселився в Криму після його окупації Російською імперією, хто прийшов у ваші домівки після сталінської депортації, теж були люди, які любили Крим. Але любов гостя ніколи не замінить любові господаря – вже повірте, що народ, до спадщини якого я смію себе відносити, знає це краще, ніж будь-який інший.
Філософ Макс Даймонт якось написав, що «все начиння західного світу – грецького виготовлення, але сам будинок, в якому мешкає західна людина, – це єврейський будинок». За аналогією з цією думкою зауважу, що в кримському домі чимало всякого різноманітного начиння – грецького, італійського, вірменського, українського, болгарського, російського, караїмського, єврейського – але сам будинок, в якому мешкає житель півострова, – це кримськотатарський будинок. Й іншою ця будівля не буде вже ніколи. Для того, щоб змінити ситуацію, можна тільки вигнати вас з Криму, як це зробив Сталін. Але й тоді цей дім не перестане бути кримськотатарським, він просто спорожніє.
Ви зробили для Криму найголовніше – те, що тільки і може зробити народ для своєї землі. Ви створили його справжню цивілізацію, ви вдихнули в нього душу
Ви зробили для Криму найголовніше – те, що тільки і може зробити народ для своєї землі. Ви створили його справжню цивілізацію, ви вдихнули в нього душу. До вас ця прекрасна країна була лише ланцюжком приморських полісів, що жили торгівлею – таких знаменитих центрів чимало в усьому Середземномор'ї і від багатьох з них залишилися лише руїни. Вам вдалося головне – надати країні цілісності, з'єднати вологе повітря морських селищ із сухим подихом степу і прозорістю гір. Так Крим став Кримом.
Окупанти здорово попрацювали над тим, щоб спотворити і зганьбити вашу історію і пам'ять: ви зіткнулися з противником, для якого брехня завжди була доблестю, чуже – своїм, запустіння – процвітанням. Для тих, хто прийшов після вас, Крим уже не був ні землею, ні країною. Він був дачею і базою – більшої вульгарності відносно цього складного і барвистого світу неможливо собі навіть і уявити. Найстрашніше – вони звично не відчували і не відчувають цієї вульгарності, що стала основою їх вкорінення на чужих землях. Вони видавлювали вас, не розуміючи, що руйнують Крим. Вони депортували вас, не відчуваючи, що вбивають Крим. Вони, здається, звикли до цього життя на попелищі чужих душ. Але їм не перемогти, тому що неможливо замістити порожнечею ту наповненість, яку ви надаєте Криму, те почуття закоханості і жертовності, яке ви випромінюєте. Крим був з вами, поки ви були у вигнанні – я можу і не нагадувати вам про це, кожен з вас це відчував. Крим і сьогодні, в чорні дні їх нової підлої окупації – з вами, а не з ними. Так, на їхньому боці – армія, поліція, чиновники-зрадники, залякане і дезорієнтоване суспільство. А на вашій – гори, море, степова земля, що чекає української води, налиті соком виноградники і прибережні камені. Кожна піщинка, кожен стрімчак, кожен камінчик, кожен промінь світла, кожна зірка на кримському небі, кожна крапля роси на світанку – з вами, а не з ними. Чи можна перемогти саму природу за допомогою іржавих посудин, чиновницької демагогії, брехливих телеканалів? Та ніколи. Ні природу, ні історію перемогти неможливо – а вони на вашому боці. І їхній страх – це не просто страх перед вами. Це страх перед необоротністю краху і відплати.
Я не люблю порожніх обіцянок і не збираюся говорити, що Крим обов'язково буде вашим. Що за дурниці! Він і так – ваш і ви це знаєте
Я не люблю порожніх обіцянок і не збираюся говорити, що Крим обов'язково буде вашим. Що за дурниці! Він і так – ваш і ви це знаєте. Крим належить тим, хто його любить і відторгає тих, хто намагається цинічно його використовувати. Той, хто дав вам цю прекрасну і важку землю, той, хто схвально усміхався, коли ви облаштовували і змінювали її, той, хто суворим поглядом може оцінити неповторність кримського пейзажу краще за кожного з нас, все ще стоїть у задумі перед своїм мольбертом.
Віталій Портников, київський журналіст, оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
