Рубрика «Погляд»
За день до того, як президент України Петро Порошенко підписав закони про декомунізацію, суд у Белграді ухвалив рішення у справі, яка розглядалася близько 9 років. Згідно з судовим рішенням, реабілітований генерал Драголюб Михайлович, командир сербських четників, одна з найбільш складних і неоднозначних постатей Другої світової війни.
Дража Михайлович був розстріляний в липні 1946 за вироком комуністичного суду. Суд звинуватив його у співпраці з нацистами. Разом з тим, три з чотирьох країн-союзниць по антигітлерівській коаліції висловили рішучий протест з приводу суду над генералом. Шарль де Голль нагородив його Військовим хрестом. Президент США Гаррі Трумен – медаллю «Легіон пошани». Це сталося вже після смерті Михайловича.
Генерал був дуже популярний на Заході. Свою війну з Гітлером він почав ще у квітні 1941 року, відразу ж після капітуляції Югославії. Саме Михайлович, а не Йосип Броз Тіто, був першим ініціатором початку партизанської війни в Югославії. Тіто, лідер комуністів, закликав до опору тільки в червні 1941 року, після нападу Німеччини на Радянський Союз. Михайловичу вдалося очистити від загарбників велику територію. Разом з тим, він воював не тільки з гітлерівцями, а й з комуністичною армією Тіто. І, найголовніше, – не приховував свого наміру очистити Сербію від представників інших народів. Саме Михайлович один із перших на Балканах заговорив про етнічну чистку. У його наказі четникам у грудні 1941 року ясно говорилося про необхідність «створити Велику Югославію і всередині її Велику Сербію, етнічно чисту в межах Сербії, Чорногорії, Боснії-Герцеговини... Провести чистку державної території від усіх національних меншин і чужих елементів... Очистити Боснію від мусульманського і хорватського населення».
Але ця ідеологія не заважала союзникам співпрацювати з Михайловичем. Для них він був насамперед ворогом Гітлера. Однією з головних військових заслуг Михайловича стало проведення операції «Повітряний міст», метою якої був порятунок пілотів літаків, збитих артилерією і ВПС супротивника. Четники врятували близько 700 пілотів, потім евакуйованих з імпровізованих аеродромів. Президент Трумен, як бачимо, цього не забув.
Після війни образ Михайловича став для югославських комуністів символом колабораціонізму і етнічного націоналізму. І потрібно визнати, що це уявлення про генерала поділяли – і поділяють – в інших республіках колишньої Югославії, насамперед у Хорватії та Боснії. Ставлення до четників у Хорватії можна порівняти зі ставленням до УПА в Польщі чи Росії – при цьому самі серби так само ставляться до хорватських усташів. А для сербських націоналістів Михайлович всі ці десятиліття був не просто героєм – іконою. І ідея етнічних чисток аж ніяк не заважала його канонізації.
Реабілітація Михайловича знову викликає суперечливі відгуки. У Загребі і Сараєві до неї поставилися як до виклику. У самому Белграді глава Гельсінського комітету з прав людини Соня Бісерко стверджує, що на рішення суду вплинула влада, яка йде шляхом ревізії підсумків Другої світової війни. Але, з іншого боку, вирок Михайловичу теж був продиктований владою – тільки іншою. Генерал став жертвою несправедливого суду, наклепів, пропаганди. Але тепер його реабілітація може сприйматися як реабілітація ідеології, якій немає місця в сучасній Європі. Тоді хто ж такий Дража Михайлович – борець із нацизмом, патріот і герой свого народу, антикомуніст, кат інших народів, символ етнічних чисток і «великої Сербії»?
Найголовніше – в його біографії було і те, і друге, і третє. Така страшна реальність Другої світової війни, порядок денний якої досі не вичерпаний у Європі. Ці протиріччя є аж ніяк не тільки в сербській історії і в історії інших народів колишньої Югославії. Вони – невід’ємна частина української історії, саме тому ми так несподівано співпали за часом з сербами. Чи можна порівняти Драголюба Михайловича зі Степаном Бандерою, четників – із УПА? Так, паралелі напрошуються – і вони доводять, що розвиток процесу національного самовизначення і опору йшов тоді в Європі за схожою парадигмою, героїчною, кривавою і суперечливою. Але обставини, які призвели до серії етнічних чисток і громадянських воєн, не були винаходом сербів, хорватів, українців чи поляків. Вони були, по суті, нав’язані цим і іншим народам великими державами, які сприймали їхні землі просто як театр воєнних дій. У результаті Другої світової війни країни, в яких підтримувалося співіснування різних етносів і розвивалися непрості політичні процеси, перетворилися на справжнісінькі криваві землі, війну всіх проти всіх. У цьому жаху захисником ставала людина з рушницею, символом – командувач повстанцями. А гуманістами виявлялися звичайні люди, які переховували у своїх будинках сусідів «неправильного» походження або просто опинялися вище ненависті. І про те, що такі люди були серед кожного з європейських народів, також не варто забувати.
Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
