Джиммі Картер: Я не вірю у швидке анулювання анексії Криму

У російській столиці 27-29 квітня побували представники групи «Старійшин» («The Elders») – організації незалежних лідерів в основному колишніх глав держав, створеної в 2007 році з ініціативи борця з апартеїдом і президента ПАР Нельсона Мандели. Члени цієї організації, як йдеться в офіційному документі «Старійшин», «поставили свій досвід і вплив на службу миру, справедливості та правам людини».

У делегацію «Старійшин», які приїхали до Москви, увійшли голова цієї організації, колишній генсек ООН Кофі Аннан, колишній прем'єр-міністр Норвегії Гру Харлем Брундтланд, колишній президент США Джиммі Картер, колишній президент Фінляндії Марті Ахтісаарі, колишній міністр закордонних справ Алжиру Лахдар Брахімі й екс-президент Мексики Ернесто Седільо.

«Старійшини», як ідеться в прес-релізі їхніх представників, «стурбовані дедалі більшим міжнародним протистоянням і зростанням геополітичної напруженості», 29 квітня провели переговори з президентом Росії Володимиром Путіним. Крім зустрічі з главою російської держави, «Старійшини» провели переговори з міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим, колишнім президентом СРСР Михайлом Горбачовим і колишнім російським прем'єром Євгеном Примаковим, а також керівниками провідних московських дослідницьких центрів.

Відразу після зустрічі з Володимиром Путіним, яким візит «Старійшин» в Москву і закінчився, колишній президент США Джиммі Картер дав ексклюзивне інтерв'ю «Голосу Америки». З ним розмовляли голова бюро «Голосу Америки» в Москві Деніел Шерф і московський кореспондент Російської Служби «Голосу Америки» Данило Гальперович.

Деніел Шерф: Пане президенте, ви тільки що провели зустріч з президентом Путіним. Що ви можете розповісти нам про ваші переговори, зокрема, з питань, що стосуються України, і наскільки ви задоволені результатами розмови?

Джиммі Картер: Так, ми щойно провели дві з половиною години з президентом Путіним, а також міністром Лавровим та іншими радниками. Ми залишилися задоволені, тому що всі представники влади, з якими ми тут спілкувалися, ясно говорили, що російська сторона дуже хотіла б побачити повне виконання Мінських домовленостей, які були вироблені спільно Росією, Україною, Францією та Німеччиною. І в мене не залишилося сумнівів у тому, що Росія дійсно хотіла б бачити ситуацію врегульованою у всіх аспектах. Так що, власне, потрібно вирішити лише одне завдання – виконати Мінські домовленості.

Д.Ш.: Як ви оціните наміри президента Путіна і його стратегію відносно України? Що б він хотів отримати, перш ніж вивести війська і перестати надавати військову підтримку бойовикам?

​Д.К.: Немає ніякого визнання того, наскільки я знаю, що у президента Путіна є війська або обладнання в східній Україні. Його позиція така, що є групи людей, які там живуть і воюють зі своїх причин, і він не визнає жодної російської участі в цьому.

Д.Ш.: Коли Радянський Союз вторгся в Афганістан, ви ввели жорсткі санкції проти Москви, озброївши афганський спротив і призупинивши зусилля з контролю над стратегічними озброєннями. Зараз, як, у всякому разі, говорить НАТО, російські війська є на сході України, і президент Обама ввів санкції проти Росії, але не став поставляти ніякої зброї в Україну. Також ясно, що дія, наприклад, Договору про скорочення наступальних озброєнь, який був укладений ним з Москвою, буде продовжуватися. Важливо було б для Заходу озброїти Україну, і чи повинна адміністрація США розглянути питання про призупинення дії Договору СНО?

Д.К.: Я б дуже хотів, щоб відправка зброї в Україну не здійснювалася як Києву, так і сходу України. Я сподіваюся, що президент Обама не посилатиме зброю.

Д.Ш.: Але торік ви висловилися за те, щоб постачати зброю Україні. Ви більше так не вважаєте?

Д.К.: Ні, не вважаю, і, я думаю, ніхто зі «Старійшин» не підтримує відсилання туди озброєння. Військові поставки у формі нелетального обладнання – це те, що я сказав рік тому, і тоді була дійсно серйозна проблема з цим конфліктом. Я думаю, що є різниця між поставками озброєнь і постачанням у вигляді, скажімо, наметів чи чогось подібного.

Данило Гальперович: Москва каже, що Вашингтон використовує питання України для розділення європейських лідерів і Росії, зокрема, чинить тиск на них з тим, щоб вони не приїжджали на пам'ятні заходи на честь 70-річчя перемоги у Другій світовій війні сюди, до Москви. Ви зараз спілкуєтеся з вашими європейськими колегами. Як вважаєте, чи справедливі такі претензії?

​Джиммі Картер: Коли ми обговорювали цю та інші проблеми з президентом Путіним, він не висловив ніякого занепокоєння щодо того, що Вашингтон змушує європейські країни діяти всупереч їх власним інтересам. Він всього лише висловив упевненість в тому, що за багатьома з цих питань проводилися щільні консультації між США та європейськими країнами. Але я б не став як-небудь применшувати самостійність, незалежність, свободу або суверенітет будь-якої європейської країни, стверджуючи, що США могли б підштовхувати їх до того, щоб приїжджати або не приїжджати на парад. Я думаю, що рішення залишається за ними самими.

Д.Г.: З іншого боку, російські лідери улещують європейських політиків, які виступають проти сильних зв'язків Європейського Союзу зі Сполученими Штатами. Чи намагається, по-вашому, президент Путін вбити клин між країнами Європи та між Європою і США?

Д.К.: Я сам був президентом, і мені доводилося вирішувати численні проблеми. Я вважаю, що будь-який суверенний лідер буде робити те, що найбільш відповідає інтересам його народу. І якщо у президента Путіна є особливі стосунки, наприклад, з Францією і Німеччиною і немає особливих стосунків, скажімо, з Великобританією – я не думаю, що в цьому є щось неправильне. Я був дуже гордий, коли побачив, що Франція і Німеччина, практично незалежно від США та інших країн, ініціювали й організували Мінські домовленості, які, я вважаю, є найкращим шляхом вирішення української проблеми в довготривалому плані.

Д.Г.: Минулого року, беручи участь у передачі у Девіда Леттермана, ви сказали, що анексія Криму Росією була «неминуча». Але чи була вона, по-вашому, виправдана і законна?

​Д.К.: Мені добре відомий той факт, що Хрущов багато років тому – хоча, не так вже й багато – передав контроль над Кримом Україні, в якості подарунка. Робилося це з розрахунком на те, що Україна, як і Крим, були частиною єдиного Радянського Союзу. Я не вірю, що є якась безпосередня перспектива розриву відносин між Росією і Кримом. Я думаю, що це (анексія Криму – авт.) було майже неминучим кроком, згодні з цим люди чи ні. Думаю, те, що я сказав раніше, є точним: цього хотіли кримчани і хотіли росіяни, як я вважаю. І я не думаю, що у близькому майбутньому ми побачимо якесь анулювання того, що сталося.

Д.Г.: Але як щодо того, в якій саме формі це було зроблено?

Д.К.: Я насправді не знаю, походила при цьому ініціатива від людей в Криму чи від росіян, але моє розуміння таке, що це була взаємна домовленість.

Голос Америки: Лідери країн Заходу звинуватили Росію в нав'язуванні жителям Криму незаконного референдуму, який відбувся після того, як російські сили спеціального призначення взяли під свій контроль українські військові бази і урядові будівлі на території півострова.

У ході референдуму жителям Криму був наданий єдиний вибір: повернення до Конституції 1992 року, що означало його фактичну незалежність, або приєднання до Росії. За твердженням кримської влади, 97 відсотків виборців проголосували за приєднання до Росії.

Як зазначив нещодавно президент Барак Обама, «Сполучені Штати не погодяться ні з російською окупацією Криму, ні зі спробами анексувати його».

«Моя адміністрація буде продовжувати тісно співпрацювати з союзниками і партнерами в Європі та на міжнародній арені з метою дати відповідь подіям в Україні та підтримати її суверенітет і територіальну цілісність, а також її розвиток на шляху демократії та реформ», – підкреслив Президент Обама.

Деніел Шерф: Що Захід міг би зробити краще, щоб підготуватися до цієї можливості і до подальших дій Росії в східній Україні?

​Джиммі Картер: Знаєте, існує проблема з інтерпретацією того, що сталося тоді в Києві, з відстороненням одного президента і подальшим вибором іншого. І це питання до кінця не вирішене. З точки зору американців, прихід президента Порошенка був у порядку речей і відповідав закону, але я маю сказати, що інтерпретація цих подій президентом Путіним – зовсім інша. Але я думаю, що чинні лідери, що представляють офіційну точку зору, висловилися б точніше, кажучи про те, як розсудити ці дві думки.

Д.Ш.: Які взагалі перспективи мирного вирішення цього конфлікту, що для цього має статися?

Д.К.: На мою думку, виконання Мінських угод у всіх їх аспектах, організованих Францією і Німеччиною – це найкращий підхід. І я сподіваюся, що лідери в Києві та Москві зроблять все, що зможуть, щоб цю угоду виконати. Як я сказав раніше, я не бачу ніякого іншого шляху.

Д.Ш.: У такому випадку, до яких дій ви закликали президента Путіна під час вашої зустрічі?

​Д.К.: Ну, мені не потрібно було ні до чого його закликати, тому що вони обидва – і Путін, і міністр Лавров – запевнили нас всіх, «Старійшин», у тому, що Росія повністю зацікавлена і прихильна до виконання мінських домовленостей. Вони стверджували – я не знаю, чи це факт, що проблема в Києві, тому що лідери в Києві не бажають, як це було домовлено, сідати за стіл переговорів з представниками сходу України. Але, так чи інакше, в Москві ми не почули нічого, крім того, що Росія хоче виконати Мінські домовленості у всій їхній повноті.

Данило Гальперович: Президент Барак Обама говорить про законність і виправданість анексії Криму Росією зовсім інші речі, ніж говорите ви. Чи можна сказати, що ви не згодні з його оцінками, що у вас інша думка?

Джиммі Картер: Я не знаю нічого про різницю в думках. Те, що я вам кажу – Росія прихильна до виконання Мінських угод, які, як я вже сказав, є найкращим рішенням. І я нічого не знаю про те, що Сполучені Штати не згодні зі мною в необхідності виконання цих угод, хоча, як ви знаєте, вони не є учасником цих угод.

Д.Г.: А чи повинні були б, по-вашому, США увійти в один з цих форматів, «мінський» або «нормандський», як його іноді називають?

Д.К.: Як я зрозумів, вислуховуючи російських керівників, вони б дуже хотіли, щоб США висловили підтримку повного втілення в життя «Мінська-2». Я не говорив про це з президентом Обамою, але, як я розумію, США це підтримують. Але я не бачу потреби в тому, щоб США були безпосередньо залучені в це. Досить того, що в це залучені Москва, Київ, Париж і Берлін. Ті, хто підписав відповідні домовленості, і повинні їх виконувати. Але я хотів би, щоб взагалі всі країни світу підтримали виконання Мінських угод.