За рік перебування Севастополя під владою офіційної Москви місто відвідало безліч представників західноєвропейських ЗМІ. Хтось приїжджав в місто, переслідуючи якусь конкретну інформаційну мету, хтось намагався емпірично сформувати власну думку про життя міста в нових умовах, хтось знаходив інші причини і передумови, які, втім, були і залишаються настільки ж індивідуальними, як і враження, що залишилися у журналістів після відвідання Севастополя.
Саме про ці враження Крим.Реалії говорили з журналістом польського видання «Gazeta Wyborcza» Петром Андрусечком.
– Петре, Ви приїжджали до Севастополя в дні проведення заходів, присвячених торішньому референдуму. Скажіть, якими були перші відчуття від сьогоднішнього Севастополя?
Таке враження, що куди не подивишся – скрізь можна побачити російський прапор.
– Коли я приїхав в місто, перше, на що я звернув увагу – це велика кількість російської державної символіки. Цей факт відразу кинувся мені у вічі. Склалося таке враження, що куди не подивишся – скрізь можна побачити російський прапор.
– Чи бували Ви в Севастополі до торішніх політичних подій? Якщо так, то яка, на Вашу думку, найбільш істотна різниця між «Севастополем українським» та «Севастополем російським»?
– Загалом я був у Севастополі три рази. Вперше я побував у місті досить давно, коли ще ні про яку анексію чи референдум не йшлося. Але навіть тоді я відчув присутність якогось російського духу. Я не можу конкретно відповісти, з чим це було пов'язане: можливо, подібну роль грав російський Чорноморський флот, можливо, певний історичний міф, пропаганда або щось ще. Я лише можу сказати, що був украй здивований. Так, безумовно, я чув конструкцію «Севастополь – місто російської слави» чи щось подібне, але те, що в ньому настільки більше «російського», ніж «українського», я не міг навіть і припустити.
– Ви стали безпосереднім свідком заходів, присвячених річниці референдуму. Скажіть, яке враження на Вас справили ці святкування?
Я відчував радість тих людей, які вийшли 18-го березня на парад, але бачив і тих, хто не хотів російської влади і досі не радий їй
– Я відчував радість тих людей, які вийшли 18-го березня на парад. Коли я фотографував те, що відбувається на площі Нахімова, один чоловік нарікав на те, що минулого року у нього не вийшло записатися до лав самооборони. Казав, здоров'я не дозволило. Наскільки ці русофільські настрої характерні для всього Севастополя, я не можу відповісти, оскільки мені вдалося поспілкуватися з деякими городянами, які не підтримували анексію Кримського півострова в минулому році і, відповідно, не підтримують нинішню севастопольську владу зараз. Я знаю, що такі люди є. Їх, звичайно, менше, ніж прихильників Москви, але, тим не менше – цей контингент населення міста також потрібно брати до уваги. Коли я приїжджав до Севастополя під час минулорічних подій, я бачив і спостерігав приблизно те ж саме. За рік практично нічого не змінилося.
– Під час свого останнього візиту на півострів Ви побували і в інших містах Криму. Ви відчули якусь різницю в настроях місцевого населення? Наскільки кримському населенню притаманна диференціація цього «російського патріотизму»?
– Складно відповісти конкретно, але, знову ж таки, в Сімферополі немає такої кількості символів російської державності, як у Севастополі. Крім цього, «іншому Криму» притаманний так званий «кримськотатарський аспект». Як відомо, абсолютна більшість кримських татар не підтримали анексію півострова і вони, зважаючи на все, як і раніше залишаються вірні власній політичній позиції. У Севастополі кількість кримських татар набагато менша, відповідно їх вплив на обстановку в місті нижчий. Я повторюся, в Севастополі і раніше був досить значний проросійський елемент. Але якщо тоді вони вважалися маргіналами, то сьогодні ці люди отримали всі: владу, свободу пропаганди власних ідей та інше. Пам'ятається, коли я приїхав до Криму в березні 2014 року, у мене склалося досить чітка картинка: я був уже тоді впевнений, що Севастополь вже точно перейде під фактичну владу Москви. Якщо над усім Кримом ще нависав знак питання, то з Севастополем вже тоді всі крапки були розставлені над «i».
– У той же час в «архіпатріотичному Севастополі» регулярно відбуваються антиурядові мітинги, часом навіть несанкціоновані. А в Сімферополі зараз обстановка «соціального невдоволення» здається вельми умиротвореною. Як Ви вважаєте, чи є тут якесь протиріччя?
– Я не думаю, що має місце протиріччя. Я читав про ці мітинги і знаю, що вони відбуваються не під егідою повернення Криму до складу України. Ця ініціативна група громадян виступає в рамках російського законодавства і сприймає вирішення наявних проблем винятково в російських політичних реаліях. А чому саме в Севастополі, а не у Сімферополі – не знаю, може, в Севастополі влада гірша? (Сміється – прим. авт.) або громадянська позиція місцевого населення більш активна.
– Шведський журналіст Калле Кнійвілля в своїй книзі, присвяченій «кримській проблемі» написав, що кримчани страждають від імперського синдрому, в той же час Ви у своїй статті використовуєте слова одного з севастопольців, який сказав, що «... якщо потрібно, дійдемо до Варшави», як ви вважаєте, чи спостерігається в цих репліках якась смислова тотожність?
У Севастополі скрізь висять портрети Сталіна, які також, в тій чи іншій мірі, підкреслюють якісь імперські настрої в місцевому соціумі
– Так, я, мабуть, погоджуся зі шведським колегою. Подібні настрої дійсно присутні. І це виражається не тільки в наведених Вами ремарках. Ми зараз можемо спостерігати, що в Севастополі скрізь висять портрети Сталіна, які також, в тій чи іншій мірі, підкреслюють якісь імперські настрої в місцевому соціумі. Більше того, я хочу сказати, що у нас, у Польщі, є певний контингент населення, який дійсно побоюється, що Росія може не зупинитися на Криму і Донбасі. Особисто я не думаю, що зараз існує будь-яка фактична загроза Польській державі, але наявність прошарку людей, що допускають можливість такої загрози, безумовно, змушує задуматися.
– Скажіть, Петре, перебуваючи в Севастополі, Ви відчували якийсь тиск або загрозу з боку місцевих жителів?
– Ні. Загрози ніякої не було. Причиною тому, ймовірно, є досить короткий часовий проміжок, який я перебував у місті (близько двох діб). Та й я не спілкувався з тими людьми, які могли якось погрожувати мені.
– На наступне питання я хотів би, щоб Ви відповіли лаконічно і однозначно: Севастополь – російське місто?
– Вважаю, що так. І поясню: я вважаю, що в цьому винна, насамперед, українська влада, яка більш ніж за 20 років не спромоглася надати місту хоч якоїсь найменшої української самобутності.
– І, мабуть, останнє: чи Ви приїхали б в сьогоднішній Севастополь в якості туриста?
– Ні, не приїхав би. Я вважаю, що місце відпочинку, де ти не можеш скористатися кредитною карткою, де твій польський номер телефону не працює в роумінгу, де ти відчуваєш ще десятки обмежень з різних сторін, в XXI столітті є неповноцінним.