Велі Ібраїмов

З 23 до 28 квітня 1928 року в Сімферополі відбувався гучний судовий процес. Судили першу особу Кримської АРСР – Велі Ібраїмова.

Ця подія без перебільшення стала етапною не лише в історії кримськотатарського народу, а й Радянського Союзу. 9 травня 1928 року вперше в історії радянської держави, на сьомому році життя Кримської АРСР, розстріляли голову національної республіки – Велі Ібраїмова.

Велі Ібраїмов народився в 1888 році в бідній кримськотатарській сім'ї. Він рано почав працювати – вантажником, касиром, складачем в друкарні, а тому навчався недовго – до 12 років. Працюючи в газетах «Ветан хадімі» (Слуга Вітчизни) і «Терджиман» (Перекладач), він познайомився з найбільш значними представниками кримськотатарської інтелігенції – Ісмаїлом Гаспринським, Абдурешидом Медієвим, Номаном Челебіджиханом, Асаном Сабрі Айвазовим, Аметом Озенбашли, Джафером Сейдаметом – і через них долучився до передових ідей того часу.

До 1914 року Ібраїмов був активістом культурно-просвітницького товариства «Акмесджит». Через два роки обраний головою кримськотатарського робітничого союзу. Делегат Всекримського мусульманського комітету в березні 1917 року і Першого Курултаю в листопаді того ж року. За свідченням Асана Сабрі Айвазова, «залишившись незадоволеними виборами 25 березня 1917 року Кримського центрального мусульманського виконавчого комітету і політикою» низка «клерикалів-опозиціонерів розпочала організацію нової партії». У цю групу, крім Велі Ібраїмова, увійшли Аблякім Ільмі, Мустафа Куртієв, Селім Меметов та інші. Група організувала друкарню і газету під назвою «Кирим оджаг'». Газета проіснувала недовго, але «група і в Курултаї, і в парламенті зберегла свою позицію» (за свідченням Айвазова).

Незабаром Велі Ібраїмов приєднався до більшовиків, хоча і не розривав зв'язків з колишніми однодумцями. З другої половини 1919-го і в 1920-му році він перебував на Кавказькому фронті в розвідці Частин особливого призначення. Після повернення до Криму Ібраїмов затверджений на посаді голови Особливої трійки для боротьби з бандитизмом, а потім – заступника голови Кримревкому.

У 1921-1923 роках у Криму лютував голод. У листопаді 1920 року Кримський Революційний комітет організував обласний продовольчий комітет на чолі з Біликом з надзвичайними повноваженнями щодо вилучення так званих «надлишків продовольства» у населення. Винні у непокорі цій організації віддавалися військово-революційному трибуналу. У грудні 1920 року почалася політика «продрозкладки». Селянин, який вивозить продукти на ринок, оголошувався «смертельним ворогом Радянської влади і робітничо-селянського справи», а вільна торгівля – пережитком царського режиму. У селах були створені «комітети бідноти», чия діяльність значною мірою була спрямована на руйнування традиційного селянського укладу. Протягом грудня 1920 року землю в поміщиків конфіскували, але селянам не віддали і стали формувати радгоспи, яких передбачалося створити більше тисячі. Більша частина землі, передана радгоспам навесні 1921 року, оброблена не була, а в якості надлишків вилучався навіть посівний фонд.

Тоді ж, навесні 1921 року, Крим відвідав видатний діяч партії більшовиків Мірсаїд Султан-Галієв. Він виявив тут «жахливу економічну кризу... Продовольче становище погіршується з дня на день. Весь Південний район (який споживає), населений переважно татарським населенням, зараз буквально голодує».

Велі Ібраїмов із однодумцями неодноразово звертався до керівництва партії з пропозицією визнати Кримську республіку регіоном, що голодує, і згорнути тут продзаготівлю, але замість цього вивезення з Криму запасів зерна та харчів (включаючи запас насіння) тільки збільшувався. Наслідки голоду в Криму були воістину жахливі для його корінного народу – зі 110 тисяч померлих близько 80 тисяч становили кримські татари (за офіційними джерелами).

У 1924 році Велі Ібраїмов призначається головою Центрального Виконавчого Комітету Кримської Автономної Радянської Соціалістичної республіки.

Особливої гостроти в 1920-х роках набуває земельне питання в Криму.

У 1925 році голова КримЦВК Велі Ібраїмов і голова Кримського уряду Осман Дерен-Айєрли виступили ініціаторами проекту рееміграції кримських татар з Румунії та Болгарії. Проте паралельно повним ходом здійснювався інший план – «переходу до сільського господарства» єврейських сімей, що переселяються в окремі території РРФСР (зокрема і в Крим), УРСР, БРСР та ЗССР, який був визнаний Москвою «відповідним як державним інтересам, так і потребам трудового населення». Саме цей план був визнаний справою державної ваги, а проект рееміграції співвітчизників, запропонований центру кримськотатарськими керівниками, був відкинутий.

Влітку 1927 року в Криму працювала спеціальна комісія на чолі з інструктором ЦК Іваном Козловим. 13 серпня 1927 року в Сімферополі був проведений об'єднаний пленум обкому та обласної контрольної комісії ВКП (б), на якому виступив з доповіддю голова комісії ЦК і повідомив про те, що землевпорядні роботи в Криму велися з порушенням радянського законодавства, і поставив питання про необхідність проведення нової земельної реформи і перегляду норм земельних наділів селянських дворів у бік їх зменшення. У резолюції пленуму визнавалося «необхідним проводити землевпорядкування з самого початку, стимулювати земельні переділи самим селянством під керівництвом земельних органів». Проти цієї резолюції голосував Велі Ібраїмов, який наголосив: «Що стосується недоліків в землеустрої, то я вважаю, що норми в Криму правильні й науково обґрунтовані, перегляд же їх потрібний тільки в інтересах єврейського переселення на півострів».

Через півроку, у лютому 1928 року, Велі Ібраїмов був заарештований.

З 23 до 28 квітня 1928 року в Сімферополі відбувався суд над Велі Ібраїмовим та його спільниками. У провину їм були поставлені нібито встановлені слідством кримінальні злочини (причетність до вбивства і розтрата державних грошей), проте при розгляді стану справ у Криму на засіданні Оргбюро ЦК ВКП (б) його члени В'ячеслав Молотов і Станіслав Косіор вже після розстрілу Велі Ібраїмова звинуватили у вчиненні політичних злочинів – як агента націоналістичної партії «Міллі-Фірка», який діяв у Криму за її вказівкою; серед безлічі абсурдних звинувачень говорилося про «випинанні національних» інтересів на догоду класовим.

На порядку денному засідання Політбюро ЦК ВКП (б) (тоді вже головного політичного органу країни) від 26 квітня 1928 року 49-м питанням значилося питання «Про процес Велі Ібраїмова». Члени ПБ постановили: «Опублікувати короткі звіти про процес, без роздування у пресі». Чому? Можливо тому, що це був у своєму роді перший подібний процес. Пробний... Так, Сталін уже підняв руку на найближчих соратників Леніна – у пресі та на партійних з'їздах і конференціях щосили громили Зинов'єва, Каменєва і Троцького – донедавна перших осіб держави... Але до національних республік поки не дісталися... Прецедент був створений.

Удар, нанесений по Кримській автономії, виявився успішним. Відтепер кожен, хто намагався виявити самостійність і хоч на йоту відхилитися від генеральної лінії, слідував тим же скорботним шляхом, що і керівник Кримської АРСР...

Драматично склалася доля родини Велі Ібраїмова.

«Син за батька не відповідає» – ця сакраментальна фраза «вождя всіх часів і народів» на ділі була фікцією. Відповідали – і ще як.

9 травня 1928 року дружина Велі Ібраїмова Ніяр-ханум була на прийомі у Сталіна. Вождь пригощав маленького Тимура – сина Ібраїмова – апельсинами; шанобливо звертався і до Ніяр-ханум.

– Коба, ти ж знаєш, що Велі не винен, – сказала йому Ніяр-ханум.

– Я це знаю, – відповідав Сталін. – Але так уже сталося, «справа» потрапила не тільки в нашу пресу, а й в іноземну теж. Тепер ми відійти від цього не можемо. Але я даю тобі чесне слово, що ми змінимо йому прізвище та пошлемо працювати в Арабстан.

Дружина і син Ібраїмова ще не знали, що рано вранці цього дня вирок про розстріл Велі Ібраїмова був виконаний. Звичайно ж, ні про який Арабстан або яку-небудь іншу турботу Сталіна і мови бути не могло. Залишатися в Криму було неможливо. Дружина Ібраїмова вивезла дітей – Тимура та Дженіке – з Криму на материкову частину Росії. Тут їм довелося жити під іншим прізвищем і ретельно приховувати своє справжнє походження і спорідненість з репресованим чоловіком і батьком.

Після розстрілу Велі Ібраїмова чортове колесо репресій закрутилося щосили. Був ініційований процес над членами партії «Міллі-Фірка».

З обвинувального висновку слідчої справи №64513 над контрреволюційною організацію «Міллі Фірка» в Криму: «Після ліквідації найбільш сильної та авторитетної опори кримінально-політичного бандитизму в Криму – Веліібраїмівської групи – відкрилася можливість до проведення подальшої поглибленої розробки остаточної ліквідації бандитизму і його коренів серед кримських татар. В результаті цієї розробки виявилося існування в Криму організованого ядра, цілком оформленої політичної контрреволюційної партії «Міллі-Фірка», що зберегла свій основний кістяк з моменту свого зародження в 1917-1918 роках».

Сьогодні суперечки навколо репресованих більшовиків і особистості Велі Ібраїмова як і раніше не вщухають. З одного боку, це був, безумовно, патріот свого народу, але в той же час – революціонер, високопоставлений більшовик, який в певні періоди втілював у життя політику своєї партії.

Як відомо, «революція пожирає власних дітей». Однією з перших, але далеко не останньою жертвою цього порочного принципу став представник кримськотатарського народу Велі Ібраїмов...

Як і численні його репресовані соратники, Велі Ібраїмов був реабілітований рішенням Верховного Суду Російської Федерації від 20 червня 1990 року. Справедливість восторжествувала – хоча і дуже-дуже запізнилася...

Гульнара Бекірова, кримський історик, член Українського ПЕН-клубу