Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»
Дискусія про можливості постачання дніпровської води в Крим, що стала особливо цікавою після заяви Рефата Чубарова про необхідність участі в теоретичному переговорному процесі Меджлісу кримськотатарського народу, виглядає умоглядною тільки на перший погляд. Але насправді вже незабаром нам доведеться зіткнутися з усіма кримськими проблемами всерйоз.
Українська криза може розвиватися в двох напрямах. Перша – загострення ситуації на Донбасі, початок масованої атаки російської армії та її найманців, реальна війна за нові українські міста і села, тисячі загиблих, зруйнована інфраструктура, подальше погіршення стосунків Росії з цивілізованим світом, нові санкції проти цієї країни, можливо – повзуча дестабілізація на всьому континенті з непередбачуваними наслідками. Так, тоді всім буде не до Криму – і нам, і Росії.
Поки що очевидної готовності Володимира Путіна піти на таку ескалацію не простежується, а економічна ситуація в Росії неминуче погіршиться. Так що якщо Путін не зважиться на велику війну, йому рано чи пізно доведеться забратися з Донбасу по-доброму.
Без повернення Криму під український контроль не може бути й мови про те, щоб Росія знову опинилася в клубі цивілізованих країн – хоча, можливо, у її влади і населення немає чіткого розуміння цієї залежності
І ось тоді на перший план вийде Крим. Зрозуміло, що без повернення цієї території під український контроль не може бути й мови про те, щоб Росія знову опинилася в клубі цивілізованих країн – хоча, можливо, у її влади і населення немає чіткого розуміння цієї залежності. Росія вперше після другої світової війни грубо порушила міжнародне право, приєднавши до себе частину території іншої країни. Ніякі посилання на Косово тут не проходять – звичайно, Косово це теж не дуже проста тема з точки зору міжнародного права, але в Росії ніяк не візьмуть в толк, що в цьому випадку Заходу довелося вибирати не між знаходженням Косово у складі Сербії та незалежністю, а знаходженням Косово у складі Сербії та його приєднанням до Албанії. Незалежність здавалася компромісом, який утримає Європу від перекроювання кордонів. І не випадково буквально кілька днів тому голова європейської дипломатії Федеріка Могеріні з роздратуванням відреагувала на слова прем'єр-міністра Албанії Еді Рами про неминучість об'єднання Косова й Албанії.
У цивілізованого світу вибору особливо-то і немає – або повернути Росію в рамки міжнародного права, змусивши її відмовитися від Криму, – або самим від цього міжнародного права відмовитися
Тому у цивілізованого світу вибору особливо-то і немає – або повернути Росію в рамки міжнародного права, змусивши її відмовитися від Криму, – або самим від цього міжнародного права відмовитися. На додаток до розтоптаного Путіним Будапештського меморандуму, що скомпрометувало гарантії при відмові від без'ядерного статусу, виходить безрадісна картина.
Але зрозуміло, що Росія просто не зможе відмовитися від Криму за один день – для цього буде необхідна серйозна виховна робота і з владою цієї держави, і з її населенням. І з Кримом. Тому що нам доведеться зробити непростий вибір – або залишатися спонсорами окупації, або наблизити годину її закінчення. Потрібно віддавати собі звіт в тому, що Крим і зараз – частина українського господарського комплексу. З Росії він отримує тільки гроші – але й ця лавочка скоро закриється через відсутність коштів. Те, що Україна не відмовляє Криму в ресурсах, пов'язане з небажанням загострювати конфлікт на східних кордонах. Але в міру зменшення небезпеки необхідно буде виробляти чітку процедуру постачання на півострів.
По-перше, Україна має створити законне керівництво Криму. Зараз півостровом керує окупаційна влада, потенційні клієнти Генеральної прокуратури. А нам необхідна своя перехідна влада, яка забезпечить процес деокупації півострова. І яка визначить рівень гуманітарних зв'язків з півостровом в період окупації. Природно, Меджліс має бути частиною цієї перехідної влади.
За окупацію платить окупант. На Крим Росія витрачає достатню кількість грошей, щоб прискорити крах своєї економіки – і це найголовніший і найпопозитивніший для світу наслідок окупації
По-друге, потрібно робити зусилля для переходу під український контроль представників окупаційної влади Криму. Це зараз вони приндяться – але в міру закінчення кризи на Донбасі та наближення до краху самої Російської держави розуміння неминучості відмови Москви від Криму буде посилюватися з кожним місяцем – а коли півострів не отримає грошей, прозріють навіть Аксьонов з Константиновим. Зрозуміло, що ця парочка мало кого цікавить. Але вже зараз потрібно думати про людей, які зможуть допомогти з безкровним і спокійним поверненням півострова додому. Росія ж про це думала всупереч усякому міжнародному праву – а ми будемо думати в логіці міжнародного права. І це – завдання на майбутнє.
Ну і по-третє: як і у випадку Донбасу, ми не зобов'язані платити за окупацію. За окупацію платить окупант. На Крим Росія витрачає достатню кількість грошей, щоб прискорити крах своєї економіки – і це найголовніший і найбільш позитивний для світу наслідок окупації. І ми повинні не заважати Росії в цих витратах, а сприяти їх багаторазовому збільшенню. Кожен рубль на утримання Криму – це цвях у кришку труни російського імперіалізму.
Віталій Портников, київський журналіст, оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
