Колишній сенатор Ричард Лугар – один з авторів програми Нанна-Лугара (Програма спільного зменшенні загрози, Cooperative Threat Reduction Program), за якою було знищено понад сім з половиною тисяч ядерних боєголовок, близько двох тисяч балістичних ракет, забезпечений належний контроль за десятками ядерних об'єктів. В ексклюзивному інтерв'ю «Голосу Америки» сенатор розповів про перспективи американсько-російських відносин і про те, як президент Леонід Кравчук торгувався зі США за відмову від ядерного арсеналу.
– Ви доклали багато зусиль для ядерного роззброєння у світі. Зараз під час кожного загострення відносин між Росію і Заходом все частіше згадується ядерна зброя, і аж ніяк не в контексті роззброєння. Як Ви прокоментуєте ситуацію?
– Наскільки я розумію, низка російських офіційних осіб заявили про те, що вони мають намір тримати ядерний компонент своєї оборони в повній бойовій готовності, що ця зброя може бути спрямована на сусідні з Росією держави.
Я можу сказати, що Росія, безумовно, залишається сильною ядерною державою. Так само, як і США. Після укладення нового договору про скорочення й обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНО), ми домовилися про взаємне скорочення ракетних боєголовок до 1550 одиниць. Нових переговорів щодо скорочення, наскільки я розумію, не передбачається.
Ця кількість ядерних ракет – більше ніж має будь-яка інша країна світу. Саме тому, коли з вуст президента Путіна або інших офіційних осіб лунають такі заяви, вони, безумовно, не можуть не викликати тривогу.
Та ще більше лякає мене той факт, що Росія припинила відносини зі США у сфері взаємного контролю за озброєннями, причому не тільки в рамках угоди СНО, але й у рамках програми Нанна-Лугара щодо спільного зменшення загрози.
Росія свого часу попросила нас допомогти забезпечити безпеку їхніх власних озброєнь. Це дуже важливий момент, оскільки немає гарантій того, що всі озброєння та ядерні матеріали в Росії перебувають у безпеці.
Ця ситуація характерна не тільки для Росії. У всіх країнах з ядерною зброєю є така проблема. До неї можуть отримати доступ нечисті на руку люди, продати її. Я уже не кажу про терористів, які можуть заволодіти цією зброєю і матеріалами. Тут я бачу небезпеку не тільки для всього світу, а й для самої Росії.
– У нинішній атмосфері американсько-російських відносин, чи бачите Ви перспективи продовження співпраці, хоча б щодо договору СНО? Переговори з Іраном вже відбуваються за участі Росії.
– Переговори по Ірану – хороший приклад співпраці. Я думаю, що зберігається реальна можливість співпраці Росії зі США і двадцятьма п'ятьма іншими країнами, що мають ті чи інші види радіоактивних матеріалів. Раніше цей список включав у себе 50 країн. Тепер їх 25.
Партнерство Росії та США у цьому контексті весь цей час було дуже важливим. Зараз незрозуміло, чи хоче Росія поставити хрест на всіх цих зусиллях, адже вони були однаково важливі, як для США, так і для Росії.
– В Україні зараз часто згадують невиконання Будапештського меморандуму підписантами, лунають заклики повернути Україні статус ядерної країни. Що б ви відповіли на ці заклики? Адже Ви особисто дуже багато зусиль доклали до того, щоб Україна стала без'ядерною країною.
– У них, звичайно, є підстави для обурення і розчарування, для того, щоб робити такі заяви. Але тут не можна забувати історію.
Я добре пам'ятаю обставини, за яких сенатор Нанн і я поїхали на зустріч до українського президента після того, як ми провели наші зустрічі в Москві. Це було в листопаді 1992 року.
На той момент президент Кравчук не хотів залишати ядерну зброю. Переважно тому, що вони могли стати слабкою ланкою. Логістичного зв'язку з Росією на цю тему більше не було, і він сам вирішив, Україні варто спробувати позбутися ядерної зброї.
Не всі члени Ради тоді підтримували це рішення. Багато хто тоді говорив, що Україна все-таки є третьою за величиною ядерною державою світу. Однак тоді, на вечері з президентом Кравчуком я сказав, що США готові витратити 150 мільйонів доларів для того, щоб допомогти Україні позбутися ядерної зброї.
Я дуже добре пам'ятаю, як після цієї вечері на імпровізованій прес-конференції він сказав, що «сенатор Лугар зробив нам дуже щедру пропозицію – 175 мільйонів доларів на те, щоб допомогти позбутися нашого ядерного арсеналу».
Потім я повернувся до Вашингтона, поговорив з президентом Бушем, який програв вибори Клінтону і готувався поступитися йому місцем в Білому домі. Ми тоді разом написали листа президенту Кравчуку.
Зрештою, на цю програму ми витратили близько 800 мільйонів доларів. Може, навіть більше. Але це було, однозначно, в інтересах України, оскільки вони розуміли, що для своєї власної безпеки їм необхідно позбутися ядерної зброї, наявність якої могла спровокувати хаос.
Зараз вони, звичайно, можуть згадувати про Будапештський меморандум і шкодувати про те, що у них немає чогось, чим вони могли б відповісти Росії. Але вони б цього в жодному разі не зробили, не скористалися б ядерною зброєю проти Росії.
Тут усім треба бути реалістами, розуміти, яким був світ у 1992 році, яким він став зараз. І я сподіваюся, що всі ми такими реалістами і будемо.
