15 років тому, 26 березня 2000 року, Володимир Путін вперше виграв президентські вибори в Росії і відтоді міцно тримає кермо влади в країні. За час його урядування для демократичних держав Заходу Росія перетворилася з дружньої країни, з багатьма можливостями, на агресора, який руйнує усталені принципи міжнародного права і відверто погрожує ядерною зброєю. Директор російських досліджень американського Інституту підприємництва Леон Арон знає, чому Путін себе так поводить.
Леон Арон іммігрував з Радянського Союзу в 1978 році, а сьогодні є одним із найвпливовіших дослідників сучасної Росії в США. Він говорить, що коли західні експерти кажуть, що Путін живе у своєму світі – вони не праві. Путін добре знає, що робить.
«Я думаю, що від початку його метою було повернути хоча б деякі основні активи (політичні, економічні, геополітичні), які були втрачені під час падіння СРСР, яке він називав найбільшою геополітичною трагедією ХХІ сторіччя. Що це за активи? В середні країни він почав повертати до держави контроль над суспільством: медіа, суди, незалежні організації, виборчий процес, партії, парламент. Він робив це дуже методично і досягнув цієї мети», – говорить дослідник.
На думку Арона, Путін змінив свою політичну траєкторію в 2012 році. Однією з причин стали протести проти фальшування виборів, які відбулися в Москві, Санкт-Петербурзі та понад сотні російських міст.
«Всі, хто бачив ці плакати, знали, що вони були дуже персональними, дуже саркастичними, брутальними й антипутінськими. Він це сприйняв дуже болісно, тому що відчував(і певною мірою був правий), що вони (середній клас) так відповідають на те, що він зробив для них. Вони могли подорожувати, могли жити за кордоном, відправити туди на навчання дітей, у них не було браку продовольчих товарів. Їхній рівень життя став практично близьким до європейського, і це так вони йому віддячили», – наголошує він.
Постійна зовнішня агресія стала сутністю та рушієм російської внутрішньої політики. Замороження конфлікту в Україні Путіна, на думку Арона, не влаштує.
«Патріотичну мобілізацію треба постійно підгодовувати, посилювати. Путін не може вдовольнитися в Україні нічим, окрім повної перемоги. І ця перемога означатиме, я думаю, не лише розчленування України та її дестабілізацію, але й зміну режиму», – зауважив Арон.
Чи зупинять Путіна санкції? Можливо, але не так, як на це сподівалися їхні автори. За ідеєю, фінансові проблеми мали змусити народ чи ближнє оточення Путіна почати на нього тиск, аби він змінив свій курс. Цього не станеться, вважає Арон, зміни можуть відбутися виключно в голові Путіна.
«Путін має обирати, кого рятувати. «Роснєфть», яка просить 23 мільярди доларів чи «Сбербанк», який просить 3,5 мільярди доларів, а ще чи піднімати зарплати для політичної бази пенсіонерів, лікарів, учителів – а це мільйони працівників. Ця стратегія: санкції чи оборонна зброя для України, не зможе кардинально змінити точку зору Путіна, але вони можуть з часом змушувати його ухвалювати одне важке рішення за іншим і у певний момент ціна цієї політики буде виглядати зависокою», – каже Арон.
За таких розкладів, вважає дослідник, посилення обороноздатності України, надання їй найсучаснішої летальної зброї є не лише правильним кроком, а і єдино-можливим.
«Адже сьогодні 70% усіх витрат українці несуть у результаті танкового й артилерійського вогню, Україна нічого не може з цим зробити, бо вони не можуть використовувати літаки, бо їх негайно збивають. І в них немає достатньо сучасних радарів та артилерії, щоб придушити ворожий вогонь. Якщо це буде надано Україні, то війна стане зовсім іншою справою. Вона стане довшою, або Путін має послати на війну в 3-4 рази більше людей. І це не можуть бути так звані «повстанці», це мають бути регулярні війська. Вони вже там, але їх кількість має бути значно більшою. А це – політична проблема. І хоча росіяни підтримують його зараз, вони проти людських втрат і проти тривалої війни», – говорить Арон.
І коли російському народу доведеться масово платити за українську військову авантюру Кремля життями своїх дітей, морок російської пропаганди почне розсіюватися. Але навіть якщо Захід наважиться на цей крок, шлях до миру не буде для України та Заходу ані простим, ані швидким, говорить дослідник.
