Рубрика «Погляд»
Напевно, якщо я пориюся в старих архівах, то зможу знайти в них давній політичний портрет Бориса Нємцова, написаний в ті часи, коли молодий губернатор Нижегородської області переїхав на роботу до Москви, став першим віце-прем’єром, сприймався багатьма як цілком реальний спадкоємець Бориса Єльцина. Але відтоді пройшло так багато часу, що я перестав сприймати Бориса як героя політичних досліджень. Він для мене був швидше товаришем – не скажу, що наше спілкування було постійним, але зате в принципові моменти української історії ми були поруч.
Чи був Борис ідеалістом? Не думаю. Він був насамперед політичним діячем, вмів ставити перед собою завдання і добиватися результату. Те, що людину такого масштабу і такої самовіддачі сприймали в Росії як маргінала – це насправді не біда Нємцова, а горе Росії. Бо якщо фріки типу Миронова або Жириновського, або сірі чиновники з «Єдиної Росії» – політики, а Нємцов – маргінал, то вибачте.
І все ж якийсь ідеалізм в ньому був. Наприклад, він дуже серйозно сприйняв своє призначення радником президента України після обрання Віктора Ющенка в 2004 році. І дуже хотів зробити все, щоб поліпшити російсько-українські відносини, змінити образ нової української влади в очах російського суспільства, не допустити в Україні конфліктів на етнічному та мовному ґрунті – він вже тоді був упевнений, що Путін стане розігрувати цю карту. Мабуть, це був найбільш плідний період наших взаємин – коли він попросив мене допомогти йому в роботі радника і ми обговорювали, що можна було б зробити для того, щоб довести – ніякої «русофобії» в Україні немає і бути не може. З того часу у мене залишилася мрія, підтримана Нємцовим – він навіть писав про це президенту – відновити комплекс старообрядницьких храмів у Білій Криниці на Буковині, одну з важливих пам’яток російської цивілізації, перетворити його на справжній історичний заповідник, що охороняється державою.
Багато моїх колег вважали Бориса дуже різким, навіть нахабним – але вони плутали нахабство з відчайдушністю. Так, на тлі нудних російських політиків останніх десятиліть Нємцов виглядав занадто яскраво – але це був його стиль і варто зауважити: цей стиль намагалися наслідувати багато інших опозиціонерів. Це вже стало загальним місцем: якщо ти проти похмурої, як несвіжий оселедець, влади, то повинен бути живим. Живим і крапка. До кінця. І в цьому прагненні «оживити» мертву натуру – мабуть, головний внесок Бориса Юхимовича Нємцова в російське майбутнє.
Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
