Рубрика «Погляд»
Ще рік тому Крим був тихим провінційним регіоном України, який жив в очікуванні курортного сезону. Регіоном, в якому роками не відбувалося практично нічого, крім розстрілів мерів курортних міст і «Казантипу». Регіоном, в якому політичне життя вичерпувалося протистоянням «місцевих» – вони ще смішно називалися за найменуваннями своїх банд – з «макіївськими», які прийшли на півострів з ласки «єнакіївського». Навіть дві українські революції практично не торкнулися Криму – півострів рішуче не бажав не те, що зрозуміти, що там в цьому неспокійному Києві відбувається, але навіть поцікавитися суттю протистояння.
Завдяки Путіну та його ввічливим до неможливості «зеленим чоловічкам» Крим із сонного півострова став головним символом безумства
Сьогодні – завдяки Путіну та його ввічливим до неможливості «зеленим чоловічкам» – Крим із сонного півострова став головним символом безумства. Якщо задатися питанням – а чи може Путін рушити війська на Київ, Нарву, Вільнюс, та чого там – Варшаву чи Берлін – на тебе подивляться в задумі й запитають, чи не перепрацював ти, варто тільки запитати, чи припускав співрозмовник рік тому окупацію Криму та його приєднання до складу Російської Федерації – як все стає на свої місця. Доводити більше нічого не потрібно. Виявляється, що в світі, де є Путін і Крим, можливе тепер все – аж до радіоактивного попелу.
Рік тому всі були свято впевнені, що найбільша геополітична помилка, допущена Кремлем – і то в період, коли кабінет президента займав не Володимир Путін, а Дмитро Медведєв – це визнання «незалежності» контрольованих Москвою грузинських автономій, Південної Осетії та Абхазії. І здавалося, що Москва зробила висновки з цієї авантюри, яка фактично провалилася, – до її визнання так практично ніхто й не приєднався, крім Венесуели та Нікарагуа, і довелося буквально купувати дипломатичні ноти далеких островів, щоб справити враження хоча б на власну телевізійну аудиторію. Але висновки були зроблені прямо протилежні: не дотиснули. І в новій ситуації, коли Майдан буквально вирвав Україну з чіпких рук Володимира Путіна, ніяких меж дозволеного, ніякого міжнародного права, ніякого прорахунку ризиків бути вже не повинно.
Крим став тією самою рушницею, яка висіла на стіні сучасного світопорядку – і мала в нього вистрілити. За іронією долі, цей світопорядок вибудовувався за підсумками другої світової війни саме в Криму, під час ялтинської зустрічі «великої трійки» – саме в Криму, але вже без всяких зустрічей, світопорядок був зруйнований. Питання тільки – чи повністю?
Якщо Крим залишиться частиною Російської Федерації, то буде ще багато воєн і конфліктів. Приклад Росії надихне багатьох
І від відповіді на це питання залежить і доля самого Криму, і доля нашої цивілізації. Якщо Крим залишиться частиною Російської Федерації, то буде ще багато воєн і конфліктів. Приклад Росії – можна взяти силою те, що хочеш, бо я вважаю це своїм і нічого мені не буде – надихне багатьох. Доля України – можна відмовитися від ядерної зброї та ніякі гарантії не завадять обкарнати твою територію – теж виявиться повчальною. Буде ще багато воєн, локальних конфліктів, зіткнень, кількість ядерних держав почне множитися в геометричній прогресії – і ніякий клуб обраних вже не зможе їх утримати. Нове сторіччя може стати епохою постійної конфронтації, в якій загинуть мільйони людей та на попелище перетворяться багато територій – і Крим, перетворений на російську військову базу, в тому числі. І я не здивуюся, якщо через роки це сумне сторіччя вцілілі люди назвуть «кримським».
Але є й інший варіант – коли спільними зусиллями міжнародного співтовариства агресору вкажуть на місце, світопорядок буде відновлений, російський режим впаде під тягарем внутрішніх протиріч і зовнішніх санкцій і Крим повернеться до складу нової України, щоб продовжити життя тихого регіону, який живе в очікуванні курортного сезону. Тоді, сподіваюся, про нього будуть згадувати тільки при відкритті чергового аквапарку, музею, сучасного готелю або залізничного терміналу в аеропорту. І приїжджати до Криму будуть не «зелені чоловічки», а курортники та гості численних культурних фестивалів. Ніякого «кримського сторіччя», звичайно ж, тоді не буде – але може, воно й на краще?
Віталій Портников, київський журналіст, оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
