Рубрика «Погляд»
Після анексії Криму його жителі розділилися на тих, хто став очікувати стрімкого його звільнення (умовні «українці»), стрімкого розквіту («росіяни») або просто якоїсь визначеності (всі інші). Не сталося нічого.
Звільнення Криму відкладене на невизначений термін і навіть про такі наміри чутно нечасто – і це природно під час війни, причому такої, коли доводиться не атакувати, а оборонятися. І політики, і все більш потужне громадянське суспільство, напевно, інтуїтивно бережуть сили і не витрачають їх на стратегії та практики повернення півострова. Зараз немає критичної необхідності витрачати на нього сили, а ось на армію і фронт – звичайно. І тому кримська тема займає невелике місце в суспільній свідомості – найчастіше вона спливає, коли з'являється привід позловтішатися над численними кримськими проблемами.
Але чи краще від цього тим кримчанам, хто сподівається і чекає – хай не миттєвого повернення до них української держави, але хоча б зрозумілих і виразних заяв з цього приводу? Вони виправдано відчувають себе забутими. Але чи варто чекати від уряду меседжів, нехай навіть систематичних і вольових, з тих питань, вирішити які він не може або рішення яких супроводжуватиметься зараз непереборними труднощами? Повернення Криму Україні а)буде можливе після припинення війни, і б)вимагатиме зусиль усієї країни.
Але й у простодушних фанатів Путіна причин для радості мало. Деяке збільшення прибутків пенсіонерів і бюджетників мінімізоване зростаючими цінами навіть на товари першої необхідності та ліки, ні про які серйозні інвестиції мови немає і бути не може, рівень безробіття, явного та прихованого, зростає стрімко. Основа міської економіки – дрібний бізнес і торгівля – в депресії у зв'язку з проблемами постачання (вони прямо пов'язані з Україною) і зі зниженням купівельної спроможності населення. Туристи не приїдуть. Міст до Тамані не збудують. Нові чиновники, які приїхали з Росії, витирають ноги об громадян.
Росія спробувала всім народом облаштувати під себе Крим, але швидко втратила до цього інтерес. Зараз на Крим все частіше дивляться як на причину внутрішніх російських економічних проблем (що вірно), а на кримчан – як на підозрілих і надто вже хитрих пристосуванців
Справа в тому, що приєднання до Росії обіцяло цим людям перетворити Крим на «місто-сад», але не через 4 роки, а скоро, дуже швидко. Схоже, вони, такі кримчани, підсвідомо мали на увазі повернення до положень Кримської області, постачання якої було не гіршим за московське і жити в якій було престижно для населення всієї величезної радянської країни. Нічого подібного не сталося. Росія спробувала всім народом облаштувати під себе Крим, але швидко втратила до цього інтерес. Зараз на Крим все частіше дивляться як на причину внутрішніх російських економічних проблем (що вірно), а на кримчан – як на підозрілих і надто вже хитрих пристосуванців, що хоч і частково, але справедливо.
У результаті їх теж забули – і Путін, і прості росіяни. Не хочуть будувати в Криму Сінгапур. І тому кримчани масово стали писати Путіну листи зі скаргами – вони не можуть повірити, що вони йому не потрібні, що він не стане витрачати ресурси, які швидко скорочуються, на своїх нових підданих.
Як чеховський Фірс, вони можуть лише на самоті бурмотіти: «Мене забули, людину забули». Але їх ніхто не чує і не слухає.
Кримчани з труднощами, але звикають до положення, що їх кримські особливості, можливість згуртуватися в якусь силу з якимись вимогами зараз будуть ігноруватися повністю – вона не така Москва, щоб рахуватися з млявим невдоволенням, і не таке кримське УФСБ, щоб позбавити себе задоволення ловити призвідників подібного. Раніше своєю фрондою столиці кримчани пишалися, а кримські політикани нею торгували. Ніякі думки кримчан, чи то «за» життя в Росії, чи «проти» цього, не враховуватимуться – надто вже грізні світові сили залучені у вирішення кримського питання. 2,5 мільйони бідних, нежиттєздатних, схильних, як вважається, до зрадництва і глибоко провінційних кримчан, до того ж роз'єднаних і морально зламаних – дрібниця, коли навколо проблеми приналежності їхнього півострова ось-ось зчепляться Захід і Росія.
Так завжди виходить: коли ти з радістю чи з власної слабкості віддав власну землю і долю в руки сильнішого, то не варто дивуватися, що з тобою перестають рахуватися. Кримчани в масі своїй спостерігали, як їх приєднують – тепер час отримувати від цього результат.
PS. Під час підготовки цього матеріалу стало відомо, що Петро Порошенко звернувся до кримчан зі зверненням, в якому назвав приєднання Криму до Росії захопленням і оголосив про те, що Україна ніколи з цим не погодиться. Це перша подібна його заява відтоді, як він став президентом, навіть у часи відключень електрики і зупинки потягів, які шокували кримчан, подібного не було. Який сенс робити цю заяву зараз? Можливо, його західні партнери, які не забувають згадувати про Крим і його положення, виявили здивування невизначеністю його позиції? Або, можливо, це свого роду пролог до більш оформленої кримської політики? Однак Порошенко свою позицію висловив і зробив це цілком однозначно.
Андрій Кириллов, кримський оглядач
Думки, викладені у рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
