У колонах паризького маршу протесту можна було побачити людей різних національностей і віросповідань. Різних кольорів шкіри. Різних політичних переконань. Мені здається, саме в цьому сенс того, що відбувається сьогодні в Європі. Ті, хто намагається переключити ненависть своїх співвітчизників на мусульман, використовуючи для цього божевілля терористів, виявляються в явній меншості.
Так, проблема інтеграції – насамперед ціннісної інтеграції – існує і є дуже серйозною. Але такі проблеми вирішуються не ненавистю, не замками на кордонах, не взаємною підозрілістю, а серйозною роботою і готовністю до взаєморозуміння. І паризький марш продемонстрував, що такого взаєморозуміння можна досягти. Більше того, сама реакція на терористичний акт в Парижі стала своєрідним тестом на сучасність. Навіть ті політики й громадські діячі, хто міг би утриматися від осуду вбивства французьких карикатуристів, вирішили як-небудь виступити з публічними заявами, або навіть приїхати в столицю Франції.
Крим, навіть якщо багато його жителі не розуміють цього, – перебуває в нашому часі куди більшою мірою, ніж Росія
І в цьому сенсі абсолютно природно те, що представники мусульманського співтовариства Криму засуджують дії радикалів, що прикриваються ісламом, а російські пропагандисти з якої-небудь «Комсомольської правди» міркують про лицемірство Заходу. За два з лишком десятиліття важкої розбудови української державності наша країна – при усіх недоліках процесу – все ж пройшла дистанцію до сучасності, незрівнянну з дорогою, яку протоптала Росія. І Крим разом з усіма нами пройшов. І, зрозуміло, мусульманська громада півострова теж пройшла.
Крим – навіть якщо багато його жителів не розуміють цього – знаходиться в нашому часі куди більшою мірою, ніж Росія. Так, це ще не європейський час. Так, якщо окупація триватиме надто довго, півострів може потрапити в темні лихоліття – в той час, як решта України безповоротно піде вперед. Але кілька місяців окупації – занадто короткий час, щоб перевести годинник.
Кримчани все ще живуть за київським часом – і навряд чи найближчим часом звикнуть до московського. Вони ще не забули про саму можливість висловлювати власну думку – можливість, природну в Україні і мало кому потрібну в Росії. Вони ще пам'ятають про відповідальність за власні слова і дії – відповідальність, природну в країні, громадяни якої домагаються миру і злагоди, і нікому не потрібну там, де все вирішується силою. Саме тому реакція кримських мусульман на паризьку трагедію нічим не відрізняється від реакції їх відповідальних одновірців, які думають про майбутнє у Європі чи на Близькому Сході.
А от від реакції адептів «руського світу» – відрізняється. Тому що час різний.
Віталій Портников, київський журналіст, оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
