Напередодні Різдва професійні та аматорські співочі колективи Дніпропетровська збираються на останні репетиції перед «виходом у люди» – «зспівуються», розучують популярні та маловідомі колядки, записані від дідусів та бабусь. У середу вони, святково вбрані, хто – з восьмикутною зіркою, хто – з синьо-жовтим прапором, вирушать містом, аби нагадати жителям про напівзабуті традиції. Частина гуртів цього року планують завітати з колядками до лікарень, де лежать поранені на Донбасі бійці.
Традицію колядувати просто неба, ходячи «від двору до двору», в Дніпропетровську почали відроджувати кілька років тому. Щороку все більше аматорських і професійних колективів рушають містом із колядками та щедрівками. Відомі усім наспіви вже не задовольняють виконавців, вони їздять по селах, аби записати й вивчити унікальні, оригінальні різдвяні пісні.
Тетяна у своєму хобі збирати народну творчість поєднує Захід і Схід України – місцеві колядки дівчина записує на Тернопільщині, звідки родом її предки, та на Дніпропетровщині, де мешкає сама.
«Ходжу до дідусів, бабусь, записую. Ось на Західну Україну поїду, там у мене дідусь – 90 років, записуватиму. Потім ми ці пісні вивчаємо, розкладаємо на голоси і виконуєм, зберігаючи старовинну манеру співу», – розповідає Тетяна.
Традиція правобережних сіл Придніпров’я – «рожествувальні» пісні
В останні роки на Придніпров’ї фольклористи й виконавці фольклорно-обрядового театру «Родослав» записали кілька десятків унікальних колядок, розклали на голоси й включили до свого репертуару. Найдовша складається з більш ніж 30 куплетів.
Вони не тільки вчать слова, а й досліджують давні символи, закладені в народних піснях зимового циклу, як-то «червоне вино», «зелене вино», «три берези» тощо, розповідає мистецтвознавець, керівник колективу Наталія Онищенко.
А в пана-пана тесана скамья,
А на тій скамьї – три чаші вина.
Що перша чаша – червоне вино,
А друга чаша – зелене вино.
Що перша чаша – для господаря,
Що друга чаша – для господині,
А третя чаша – солодкий медок,
Солодкий медок – для їхніх діток…
За словами дослідниці, традиції відзначення зимових свят на Подніпров’ї відрізняються від інших регіонів. Навіть у межах одного району – по різні боки Дніпра – звичаї різні. Зокрема, на Правому березі була поширена традиція «рожествувальних» пісень. Їх виконували 7 січня, а вже з 8-го – починали колядувати.
«Вранці 7 січня ходили ватаги і виконували пісень у такій церковній манері, це пісні про Діву Марію, Ісуса, про Господа-Бога, створення світу. Це навіть не колядки, а саме рожествувальні пісні. Саме з цими піснями ходили із зіркою. Інколи до таких гуртів долучався священик. Крім того, була така традиція, вона вже забута: першим до оселі мав прибігти маленький хлопчик-пострибайчик і сказати: «Я маленький хлопчик, заліз на стовпчик…» А вже після цього ходять рожествувати. На жаль, зараз у нас уже все переплуталось – рожествувальні пісні, колядки, щедрівки, йорданські пісні, Новий Рік, Різдво, Маланка. Хотілось би, щоб люди робили це правильно. А ще – цікавились у своїх бабусь та дідусів, як це робилось колись», – зазначає дослідниця.
У середу колядницькі гурти Дніпропетровська вирушать в різні райони міста: хтось під синьо-жовтим прапором, хтось – із зіркою, хтось – із «козою». А втім, деякі усталені маршрути будуть порушені: так, активістам вже не вдасться, як у попередні роки, провести свої жартівливі співи під стелою Леніна – її демонтовано. Також колядники тепер вперше планують завітати до військового шпиталю та лікарень, де лежать поранені на Донбасі українські бійці.
«Колядки несуть щастя тим, хто їх співає та слухає»
Організатор вуличного колядницького руху Едуард Аркушин каже: колядки – вічна цінність, їх треба співати й у мирний час, і у воєнний.
Війна закінчиться, і важливо українській нації не тільки вижити, а й жити даліЕдуард Аркушин
«Колядки – це вічна річ. Це питання важливе і до війни, і під час війни. Війна закінчиться, і важливо українській нації не тільки вижити, а й жити далі по-Божому. Ідея колядок – поставити Бога хоча б на деякий час в центр свого життя. За радянських часів було важко співати колядки, бо за це можна було потрапити за ґрати. Зараз можна співати, але у нас багатьох на це немає часу. Тому я закликаю всіх взяти хоча б одну колядку, яка вам до душі, заспівати та порадувати себе та своїх близьких. Бо колядки несуть щастя тим, хто їх співає та слухає», – каже він.
Традиції, пов’язані із зимовими святами, на Придніпров’ї сягають корінням у глибину століть, кажуть дослідники, але звичай колядувати зараз майже забутий, цього не роблять вже навіть у селах.
Торік влада Дніпропетровщини, етнографи та виконавці виступили з ініціативою подати документи про народні пісні Подніпров’я до ЮНЕСКО, аби їх визнали об’єктом світової культурної спадщини.
