У Празі відбувся майстер-клас зі старовинного українського іконопису, який провів Андрій Майовець, іконописець зі Львова, випускник Української академії друкарства та іконописної школи «Радруж» при Українському католицькому університеті. Він заявив, що вкладає в свою працю любов, додавши, що також іконопис вимагає і колосального терпіння. Художник проводить благодійні майстер-класи для дітей-сиріт Львова, а також має плани подібних класів для дітей, батьки яких загинули під час АТО.
Технології українського іконопису вже понад 500 років і прийшов він із Візантії. Після прийняття християнства Київською Руссю із Константинополя до Києва навіть переїхали майстри розпису фресок та іконописці. Але в чому полягає традиція саме українського іконопису?
Ікони Андрія Майовця
«Це спирається на традицію самобутнього рисунку і кольорові партії. Кольори на українських іконах відкриті. Не можна сказати, що це є стиль народного примітиву, бо українські іконописці були фаховими малярами. Колір української ікони – виразний і непритемнений. Саме яскравість є ознакою української ікони», – сказав Майовець в інтерв’ю Радіо Свобода в одній з художніх майстерень в центрі Праги поблизу Національного театру.
Давній метод
Ікона традиційно в Україні пишеться на липовій дошці, або – рідше – на дошці з вільхи чи ялини. У Греції і колись у Візантії ікони писались на кипарисах. Специфіка липи і кипариса у тому, що якщо дошку опустити у воду, вона тоді стає твердою як камінь.
Також при написанні ікон використовують лише натуральні матеріали – жодної синтетики! Дошку спочатку намащують спеціальною клейною сумішшю, основу якої складає розчинена кроляча шкірка. В середземноморських країнах роль кролячої шкірки виконували кістки риб. До клею додають крейду і варять, але не доводять до кипіння. Потім дошки шість разів вкривають цією сумішшю і це називається ґрунтуванням.
Фарба створюється на основі яєчного жовтка. Додають трохи оцту, бо він вбиває живі мікроби жовтка. Малюють ікони або олією, або темпорою – остання вважається більш «витонченим» методом. Першими малюють німби святих.
Кольори на іконах теж символізують щось: червоний – божественність; синій – благодать; зелений – природу, ніжність надію; жовтий – це тло ікони.
«Чим українська середньовічна українська ікона відрізняється від російської, сербської чи грузинської? Яскравими насиченими кольорами! Також ґрунтування світлими кольорами створює ефект підсвічення, як внутрішня лампа, особливо, коли ікону полакують», – пояснює Майовець.
Також є і свої іконописні позначення: лице, руки, ноги – це «санкір», земля – «позем» тощо. «Траву на іконах іконописці називають «травкою», але не тією, по яку ви подумали», – каже, сміючись, художник учасникам празького майстер-класу, які перед тим посміхнулися.
На останньому етапі – він, до речі, відсутній в російському стародавньому іконописі – наносяться так звані «оживки» – завершальні тонкі рисочки на обличчях святих. «Оживки» є в українських, сербських, грецьких іконах, а в російській традиції вони втрачені, тому російські ікони трохи темнуваті», – каже Майовець.
Агресивна людина або холерик не напише ікони, бо треба мати колосальне терпінняАндрій Майовець
Середньовічні іконописці молилися і постилися перед написанням ікон. «Та й зараз на ситий живіт робота гірше йде. Також агресивна людина або холерик не напише ікони, бо треба мати колосальне терпіння», – пояснює Майовець.
Ікона вважається завершеною коли робиться підпис того, хто зображений – це як при хрещенні дається ім’я дитині, – пояснює художник.
Ікона в сучасному світі
Ікона в православних країнах втратила суто сакральний зміст десь на межі 19 і 20 століть, коли на неї окрім духовного погляду почали також дивитися і як на витвір мистецтва.
«Українська ікона 21-го століття наслідує давніх майстрів у створенні ікон. 21-ше століття вносить нові елементи, але ми намагаємося все ж не забувати традиції. З минулого не все ще відоме в іконописі. Хоча часом з’являються навіть якісь авангардні моменти, але буває й так, що нове – це добре забуте старе», – каже художник.
Не можна сказати, що продаж ікони є великим злом – це неправильний підхідАндрій Майовець
Під час майстер-класу обговорили також і теми, пов’язані з іконами. Наприклад, чи можна ікони продавати чи лише дарувати? «Коли ікону даруєш, то це щось зовсім інше, коли ти її продаєш. Не можна сказати, що продаж ікони є великим злом – це неправильний підхід. Хоча з власного досвіду знаю, що приємніше дарувати ікону, знаючи що людина буде молитися на неї, а також приємно дарувати ікони церквам», – розповідає Майовець.
Щодо ролі ікони в сучасному світі, то на думку, іконописця, існує три групи людей: затяті релігійні фанатики, які моляться на якусь ікону – навіть не до Бога, а до дошки чи полотна – і вважають її святою, а інші ікони вважають якимись не такими. Є люди – і таких більшість – які розуміють, що є , власне, сама ікона, а Бог існує за іконою, що ікона – це відображення, дзеркало, двері до Бога… А є байдужі до ікон люди, або такі, які вважають, що Бога взагалі не можна зображати, чи навіть люди з поглядами іконоборчого періоду.
Також я запитав і щодо тих, хто колекціонує ікони. «Більша кількість ікон не робить людей спасенними. Згадаймо хоча б колишнього прокурора Пшонку, який буквально жив серед ікон», – каже, посміхаючись, Майовець.
«Тепер ясно, чому ікона має внутрішнє світло»
Під час празького майстер-класу святих не малювали, бо то справа рук професійних. Малювали за іконописною технікою квіти.
«Мене вразила техніка приготування фарби з яєчного жовтка. Це історичний рецепт, якому вже дуже багато століть», – ділиться враженнями студент Орест Зузук.
«Я завжди хотіла дізнатися про відмінність української ікони від інших, бо всі казали про візантійське коріння українського іконопису, – каже Тетяна Свердан, викладачка Карлового університету в Празі. – Також зрозуміла нарешті, звідки береться підсвічування ікон. Думала раніше, що це зовнішнє світло, а виявляється, що ікона має своє внутрішнє світло. Відкрити це світло – було фантастичним відчуттям!»
