Нинішнього Нового року на тлі всіх страшних подій і життєвих потрясінь якось по-особливому хотілося дива. Так що багато хто, зокрема і я, почали заздалегідь до нього готуватися. Зовсім як у дитинстві. І, як виявилося в багатьох випадках, не дарма.
Цього року багатьом з нас було складно забути гіркоту від того, що сталося з Кримом і з Україною. Знадобився майже рік, щоб зрозуміти: неможливо нескінченно випромінювати негатив відносно навколишнього світу і бути при цьому здоровою фізично і морально. Тому я спробувала і знайшла кілька ложок меду в тій бочці дьогтю, яку цього року нам піднесло життя.
Спробуйте це зробити і ви. Буквально відразу ж, налаштувавшись на позитивну хвилю, ви відчуєте, що диво стукає і у ваше життя.
Анексія Криму. Для когось це трагедія, для когось – справжнє щастя. Тисячі незгодних були змушені залишити півострів. І це наше право. Так само, як і право на радість тих, хто залишився всім задоволений. Так, таких все менше. Але зате уявіть собі, скільки престарілих кримчан, які мріяли померти в Росії, досягли своєї мрії. І це не порожні слова: у мене, дійсно, було кілька знайомих, які 16 березня пішли голосувати на референдум за приєднання до Росії і вже через кілька днів вони померли, зате абсолютно щасливими. А це не кожному дано.
Ну а наступні дві історії по-справжньому романтичні. Дві мої найближчі подруги, які, я була впевнена, ніколи не знайдуть своїх других половинок (через свої претензії до чоловіків і при цьому не дуже видатну зовнішність), цього року не просто їх знайшли, а й ... вийшли заміж. Як не дивно, сталося це завдяки тому, що Кремль тепер сприймає Крим як свій. Поясню.
Перша подружка ще два роки тому зустріла коханого у Москві. Але не могла виїхати до нього, бо має малолітню дочку. На її вивезення потрібно було брати дозвіл у батька, а він такий документ підписувати навідріз відмовився. Тепер же ніяких дозволів не знадобилося – і щасливе подружжя ось уже півроку разом.
Друга подружка, затята українська націоналістка від самого дитинства, теж зустріла свою любов... у Москві. Щоправда, цей когнітивний дисонанс руйнує те, що хлопець теж з Криму, просто свого часу осів у столиці Росії і заробляє там непогані гроші. Коли він був там чужинцем, у нього спостерігалися формальні проблеми з перебуванням у Москві. Закохані вже більше року думали, як бути, але тут Росія забрала Крим – і новоспечений москвич перевіз кохану до себе без будь-яких формальних проблем.
Думаю, такі історії не поодинокі. Але є і більш типові. Так, на початку року пропагандисти зуміли налаштувати кримчан на приєднання до Росії, мотивуючи більш сильною економікою цієї країни, високими зарплатами і пенсіями. Було складно переконати тих, хто в це вірив. Але анексія зробила це за нас. Сьогодні, коли рубль стрімко обвалюється, ціни на продукти зростають (це при тому, що російські і раніше були вищими за кримські), а пенсії і зарплати в порівнянні з цими трендами збільшилися ненабагато – і як підсумок кримчани, які бажали нажитися, тільки втратили, нам не потрібно пояснювати їм, що в Росії гірше. Вони це побачили самі. Так, багато хто ще не визнає цього на словах. Але все ще попереду.
Щось підказує мені, що 2015 буде непоганим, хоч і дуже складним. І він точно стане кращим не тільки за 2014-й, а й навіть кращим за інші 23-и роки незалежності. Україна, нарешті, народилася
А основний аргумент кримчан на користь Росії «зате у нас немає війни» теж потихеньку сходить нанівець. По-перше, і в Україні вже не так «жарко». По-друге, якими б гіркими не були всі ті втрати, які ми мали, потрібно чесно сказати собі: таке в світі відбувається постійно – це еволюційно-політичний процес, від якого нікуди не дітися. І, звичайно, якщо суспільство грамотно поводитиметься, жертви будуть не марними: країна стає дружнішою, міцнішою і мудрішою. І по-справжньому незалежною.
Подумайте самі, скільки нам потрібно було років, щоб дозріти до вступу в НАТО, інтеграції з Євросоюзом, відмови від російської залежності... Минуло більше 20 років новітньої української історії, а за фактом ми дійшли до усвідомлення необхідності цього тільки зараз. Процес цей болючий, але дуже потрібний.
Ще одне явище, яке можна розглядати як з негативної сторони, так і з позитивної, – це масовий виїзд кримчан на материк. Хтось адаптувався на новому місці швидко. А хтось дуже довго страждав за Кримом. І знаєте що? Мало хто продовжує робити це сьогодні. Переселенці зрозуміли, що на тлі багатьох інших регіонів України Крим, навіть у його найкращі часи, виглядав депресивною областю. А тим більше зараз. Так що ми просто змінили найгірше на краще. В усякому разі, так говорять ті, хто тепер живе в Києві, Одесі, Львові, Дніпропетровську, Полтаві та багатьох інших обласних центрах нашої великої країни.
Напевно, є ще безліч позитивних моментів, які були в 2014 році. Як терапія всіх тих душевних болячок, які ми отримали, пропоную кожен день намагатися знаходити такий позитив у будь-якій дрібниці. Він є навколо нас, просто його потрібно вміти помічати.
Звичайно, в наступному році ми знову будемо критикувати чиновників і депутатів, вимагати відставки голови Нацбанку, зневажати «ватників» і Путіна, воювати і лаятися на політичному ґрунті... Але щось підказує мені, що 2015 буде непоганим, хоч і дуже складним. І він точно стане кращим не тільки за 2014-й, а й навіть кращим за інші 23-и роки незалежності. Україна, нарешті, народилася. А народження – це завжди боляче і нервово. Так що, з роком народження тебе, наша улюблена Україна!
Настя Дрозд, блогер, кримчанка
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не завди відображають позицію редакції
