Сімферополь – Як підтвердив днями Генеральний штаб Збройних сил України, Росія розмістила в Криму ракетні комплекси «Іскандер», здатні нести і ядерні, і касетні заряди великої потужності. Це балістичні ракети вагою 3,8 тонни, забезпечені твердопаливними двигунами, які мають дальність ураження цілі від 280 до 400 кілометрів. Як повідомляли українські військові, ракетні комплекси «Іскандер» дислоковані також у прикордонній смузі Росії з Україною навпроти Донецької області. При цьому на Донбасі воюють більше 32 тисяч кадрових російських військових, а в анексованому Росією Криму створюється особливе угруповання збройних сил, яке буде здатне застосовувати новітні системи наступальних озброєнь, зокрема і ядерну зброю.
Якщо на цьому тлі спостерігати за теперішніми діями представників нової кримської влади і старої російської, то складається враження, що всі війни, які були в історії, закінчилися лише вчора. Вони весь час твердять про якісь «історичні перемоги», створюють якісь «меморіали», покладають кудись квіти, відзначають якісь річниці, ювілеї якихось перемог, когось перезаховують, клянуться у вічній пам'яті, вимагають виправити «спотворену історію», таврують якихось «фальсифікаторів», кажуть про подвиги, на прикладі яких треба виховувати нові покоління, в чомусь виправдовуються, відшукують якихось ветеранів, які вже ні сном, ні духом не пам'ятають, про що йдеться і, крім декількох загальних слів, не можуть нічого розповісти конкретного. При цьому вони весь час твердять про миролюбність Росії, про захист нею всіх і вся від агресивних сусідів, підступів якихось агресорів, фашистів, нацистів, імперіалістів. І що найголовніше – вони створюють видимість, що ця «пам'ять» і є найголовніше в їх «роботі», що благо кримчан, їх забезпеченість, їх заробіток, їхня купівельна спроможність, їх добробут, їхнє майбутнє, зрештою – це така дрібниця перед цією «пам'яттю»!? Ну, хіба потрібно про це думати зараз, коли тут у нас відзначається 161-ша річниця Кримської війни, а тим більше тут ось наближається «70-річчя Великої Перемоги» і потрібно будувати меморіал, готувати вінки для покладання... Що таке на цьому тлі ваші дрібні інтереси!?
Якщо спостерігати за теперішніми діями представників нової кримської влади і старої російської, то складається враження, що всі війни, які були в історії, закінчилися лише вчора
Днями в Криму побувала делегація Держдуми Росії на чолі зі спікером Сергієм Наришкіним. Приїхали, власне кажучи, для того, щоб вислухати своїх місцевих представників, що скаржаться з приводу того, що не вклалися в перехідний період, і відмовити їм на тій підставі, що тепер це буде називатися не продовженням перехідного періоду, а «особливі умови функціонування окремих галузей». Інакше як же ми «царю» скажемо, що зірвали перехідний період? Але, відкриваючи зібрання, головний «думець» розпочав його не з провалів, а як водиться, з «перемог» – з того, що «нарада проводиться в дні, коли 30 листопада відзначалася чергова річниця Синопської битви, яка ознаменувалася славною перемогою Чорноморського флоту», «а 3 грудня Олександром ІІ запроваджена судова реформа, яка багато в чому визначила майбутнє всієї правової системи Росії» (сподіваюся, всі пам'ятають «Басманний суд» Москви»? – прим. авт.), і «ще одна дата, яка заслуговує уваги, – 1 грудня, коли відбувся український референдум». Але тут виявилось, що з «перемогами» складно, тому Наришкін почав пересмикувати.
«Про неї напевно згадують наші сусіди, але їм непогано було б пам'ятати і про результати референдуму, що проходив у Криму в січні 1991 року, – сказав Сергій Наришкін. – Ухвалена на його основі Декларація про незалежність Республіки Крим, а в 1992 році – і Конституція РК проголосили Крим суверенною державою у складі України». Невже спікер Держдуми ядерної держави не вміє читати і не розбирається в цифрах і фактах історії? Адже в грудні 1991 року кримчани проголосували за вихід України з СРСР, а 20 січня – за відтворення Кримської АРСР у складі України. І слів «суверенна держава» в Конституції Криму від 6 травня 1992 року, як і у всіх наступних, не було, а було чітко написано, що «Республіка Крим є правовою, демократичною світською державою у складі України», а така держава – правова, демократична – не мала правових підстав для проведення фальсифікованого референдуму від 16 березня 2014 року. Тому, нарікаючи, що «в західних ЗМІ інформація про історію півострова і сьогоднішні події приховується, правда блокується», Сергій Наришкін, мабуть, виходив з того, що це від нього інформація «приховується, а правда блокується», інакше звідки у його «законодавчій» голові така плутанина?..
«Іграшкова» війна
Якби Бог в середині ХІХ століття не подарував нинішній кримській владі Кримську війну, то вони її неодмінно б вигадали. Жодна подія світової історії, хіба що за винятком Другої світової війни, не дала їм стільки приводів для самопіару, самозамилування, публічної демонстрації своєї переваги і свого «патріотизму». Кажуть, що після знаменитої «Бурі в пустелі», коли іракська армія була розбита вщент, уцілілий Саддам Хусейн багато років не просто стверджував, що він виграв цю битву, але і змушував народ регулярно святкувати свою ганьбу «народними гуляннями і військовими парадами», твердив про свою «перемогу». З Кримською війною 1853-1856 років ситуація аналогічна. Незважаючи на те, що величезна Росія не змогла протистояти навіть об'єднаному десанту англо-франко-сардинских військ, а Севастополь було здано і в ньому півтора роки керувала окупаційна адміністрація, кримські «патріоти» щорічно з вересня до грудня влаштовують «пам'ятні» заходи, ігри та конкурси, «імітації», «реконструкції» на честь чи то програної Альмінської битви, чи то чергового «річчя» всієї війни, як цього року. Виходить якась «іграшкова» війна, історія якої спотворюється і фальсифікується, а правда ретельно приховується.
Наприклад, уже по всьому Сімферополю, а також в Євпаторії та інших містах встановлені десятки меморіальних дощок на будинках, де в роки тієї війни були обладнані госпіталі для російських воїнів. У кожному місті та селищі навколо Севастополя, Євпаторії, Сімферополя, нараховуються десятки кладовищ, на яких поховані російські, але не росіяни, як стверджують патріоти, герої, оскільки серед них були представники багатьох національностей, і найбільше рекрутів з українських губерній. Жертви тієї війни були незліченні. Виникає питання, якщо та війна була настільки переможною, то звідки стільки поранених і загиблих? Чому це «перемога» «російської» зброї і місто «російської» слави, якщо і матрос Кішка, і сам адмірал Нахімов були українцями?
Що стосується Синопської «битви», про яку зараз згадав Сергій Наришкін, то її значення в історії Кримської війни особливе, і зовсім не таке, як твердить офіційна російська історія. Як відомо, війну в 1853 році почала Росія нападом на територію васальних Стамбулу Дунайських князівств – Молдови та Валахії. Це був акт війни проти Туреччини. Британія та Франція (разом з Сардинським королівством, яке пристало до них), щоб не допустити російського панування на османських землях, виступили на боці Туреччини. У жовтні 1853 року Туреччина офіційно оголосила війну Росії, яка напала на її землі. Але це на словах, турецький флот не атакував ні Крим, ні російські кораблі, що промишляли в Чорному морі. Але ось у листопаді Нахімов виявив турецьку ескадру в Синопській бухті. Адмірал спокусився тим, що вона була практично беззахисна – берегові батареї могли бути легко знищені, а сама ескадра безкарно розстріляна в упор. І він завдав удару по кораблях ослаблої Османської імперії. Не було рівного бою, був розстріл практично беззахисних турецьких кораблів. Цією «битвою» боєздатні морські сили Туреччини були фактично ліквідовані. Росія вже готувалася остаточно захопити Туреччину, оволодіти протоками, здавалося, що «Константинопольський проект» майже реалізований, тепер їй нічого не заважало.
«Але не тут-то було, – пише відомий кримський публіцист Ігор Лосєв («Флот України», 2006,18-24 листопада). У січні 1854 року в Чорне море входить англо-французька ескадра. У принципі, за великого бажання, можна було відступити і домовитися з Лондоном і Парижем, і навряд чи це вимагало б від Петербурга якихось жертв. Швидше за все, довелося б повернутися до початкового стану. Але в лютому 1854-го Росія оголосила війну Англії та Франції; це було вельми необачним рішенням, після якого губилося і моральне право звинувачувати кого-небудь в агресії.
Війська союзників, висадившись в Криму, почали наступ на Севастополь, попутно розбивши і розкидавши російську піхоту і кавалерію на півострові. Вдалими можна визнати лише дії росіян в Балаклавській долині, де ними була винищена бригада легкої кавалерії британців. Чорноморський флот, побачивши вимпели флоту Британської імперії, вважав за благо самозатопитися, щоб щоглами кораблів-утоплеників перепинити шлях в міські бухти кораблям противника. Смілива думка про морський бій з англійцями голови російських адміралів не відвідала. І справедливо. Шансів же ніяких не було, і Нахімов з Корніловим знали це краще за інших. Майже всі сухопутні битви в Криму росіяни програли. Англійці, французи, італійці та турки взяли першокласну військово-морську фортецю Севастополь, діючи на величезному видаленні від своїх баз. Півтора роки в Севастополі функціонувала англо-французька окупаційна адміністрація. За умовами підписаного миру Росія 20 років не мала військового флоту у Чорному морі, а Севастополь був, говорячи сучасною мовою, демілітаризований. Росії довелося навіть дощенту зруйнувати фортецю Ізмаїл, звідки вона могла загрожувати Дунайським князівствам.
Але найголовніше – на 20 років Петербургу довелося відмовитися від військово-політичної експансії в Європі. Саме в цьому суть фрази Горчакова: «Росія зосереджується!». Тобто Росія звертається до своїх внутрішніх проблем і не збирається більше створювати проблеми європейцям, що потрібно було довести і заради чого європейські армії з'явилися в Криму. Експансія в Європу була зупинена».
Якби Нахімов не напав на Синоп, то, можливо, і Кримської війни взагалі б не було, історія Європи того часу була б зовсім іншою, оскільки англо-французька ескадра атакувала Крим уже в помсту за Синоп
Один офіцер ВМС України з Севастополя якось помітив, що якби Нахімов не напав на Синоп, то, можливо, і Кримської війни взагалі б не було, історія Європи того часу була б зовсім іншою, оскільки англо-французька ескадра атакувала Крим вже в помсту за Синоп. Але тоді б не було на чому піаритися кримській владі, і Сергію Наришкіну сьогодні нічим було б мотивувати свій приїзд до Криму.
«Кримська війна продемонструвала кричущу військову і технічну відсталість країни. Європейські армії володіли більш ефективною стрілецькою зброєю, європейські флоти – паровими кораблями, а вітрильники Чорноморського флоту виявилися купою дров, нездатною протистояти серйозному супротивникові. Цивілізаційне відставання Росії було очевидним для російського суспільства середини XIX століття», – пише Ігор Лосєв.
Історія російського Криму – це історія російської війни...
Історія Криму у військовій історії Росії відіграє величезну роль. За інформацією Ігоря Лосєва, «військовий міністр Росії часів Миколи ІІ генерал-ад'ютант Куропаткін підрахував, що його країна в XVIII–XIX ст., за 200 років, мала тільки 72 роки миру і 128 років війни, причому, головним чином, війни наступальної, експансіоністської». У книзі «Російсько-турецькі війни. 1676-1918» Олександра Широкорада (Загальна редакція А.Е.Тараса. Москва «АСТ», Мінськ «Харвест», 2000) зазначається, що Росія на Чорному морі, в основному, навколо і при залученні Криму, вела війни 240 років поспіль, не рахуючи вже воєн ХХ століття. Історія офіційно зареєструвала наступні роки початку і кінців військових битв – 1676-1681, 1695-1700, 1710-1713, 1735-1739, 1768-1774, 1787-1791, 1806-1812, 1828-1829, 1853-1856, 1877-1878, 1914-1918. Всього 11 повномасштабних війн, не рахуючи інших локальних конфліктів! І всі вони пов'язані з Кримом.
Усі ці війни Росія виправдовувала, як і зараз, переважно тим, що «Росію хотіли розчленувати». Ігор Лосєв пише, що «насправді ж йшлося про те, щоб зупинити російську експансію. Цієї версії причин Кримської війни дотримувалися Карл Маркс і Фрідріх Енгельс. Зокрема, Маркс писав: «...Помірний Микола вимагає всього лише визнання його винятковим покровителем Туреччини. Людство пам'ятає, що Росія була покровителькою Польщі, покровителькою Грузії, Мінгрелії, черкеських і кавказьких племен. І ось тепер вона в ролі покровительки Туреччини!». Чим закінчувалося таке заступництво для названих країн і народів – відомо. У 1867 році Карл Маркс виступив у Лондоні на мітингу польських робітників і сказав: «Я запитую вас, що ж змінилося? Чи зменшилася небезпека з боку Росії? Ні. Тільки розумове засліплення панівних класів Європи дійшло до краю. Насамперед, за визнанням її офіційного історика Карамзіна, незмінною залишається політика Росії. Її методи, її тактика, її прийоми можуть змінюватися, але провідна зірка цієї політики – світове панування – залишається незмінною» (К. Маркс і Ф. Енгельс. Твори, Т. 16, с. 206).
Не секрет, що Крим сьогодні активно бере участь у війні на Донбасі. І не тільки тим, що в короткий термін півострів став посиленим плацдармом для кидка в будь-якому напрямку – на південь, на північ, на захід, і в будь-якому середовищі – морем, повітрям, сушею, і навіть балістичними ракетами через космос. Але і тим, що дві третини роботи «голови Криму» Сергія Аксьонова сьогодні – це створення та забезпечення таборів для підготовки бойовиків для розвідувально-диверсійних груп, що закидаються на Донбас, через які пройшли вже 80% складу так званої «самооборони», вже відправленої на ту війну. Його робота – не забезпечення Криму продуктами, водою та енергією, це навіть видно за його дилетантськими заявами на цей рахунок, а забезпечення бойовиків на Донбасі грошима з колишніх кримських банків, вербування персоналу, постачання його амуніцією, надання іншої допомоги.
За великим рахунком, завдання європейських урядів і міжнародних організацій і сьогодні полягає в тому, що потрібно зупинити Росію, оскільки, захопивши якусь частину України, Росія ні на чому не зупиниться
За великим рахунком, завдання європейських урядів і міжнародних організацій і сьогодні полягає в тому, що потрібно зупинити Росію, оскільки, захопивши якусь частину України, Росія ні на чому не зупиниться. Зараз все, як і тоді: «Імперія рвалася до чорноморських проток, до Босфору і Дарданелл. Туреччина була перешкодою в здійсненні цих планів. Але якби впала Туреччина, на цьому б не зупинилися, – пише Ігор Лосєв. – Той же Маркс описував ситуацію, що привела до Кримської війни, так: «Оточивши австрійські володіння з півночі і півдня, Росія цілком зможе поводитися з Габсбургами, як зі своїми васалами... І, оскільки одне завоювання неминуче тягне за собою інше, а одна анексія – іншу, завоювання Туреччини Росією з'явилося б прелюдією до анексії Угорщини, Пруссії, Галичини і до остаточного створення слов'янської імперії, про яку мріяли деякі фанатичні філософи панславізму. Якщо Росія заволодіє Туреччиною, її сили збільшаться майже удвічі, і вона виявиться сильнішою за усю решту Європи, разом узятої».
Сьогодні потрібно самим собі відповісти на питання: навіщо в Криму російські «Іскандери», Чорноморський флот і нові різнорідні наступальні угруповання військ? Обороняти анексований Крим? Але Україна не збирається забирати його силою, а країни, що не визнали окупації Криму, також навряд чи будуть за нього воювати. Навіщо Росія «дражнить» і провокує своїми кораблями, підводними човнами і літаками уряди безлічі країн, влаштовуючи провокації поблизу їх кордонів або навіть порушуючи їх територіальні межі? Європейські аналітики вже прийшли до висновку про те, що Росія вирішила воювати на Донбасі, бо не отримала гідної відсічі світової спільноти за анексію Криму. Тому, якщо Росія не отримає гідної відсічі за війну, бедлам, вбивства і нещастя, влаштоване нею в Криму і в Україні, – вона піде далі, оскільки ще Маркс зауважив щодо Росії, що «одне завоювання неминуче тягне за собою інше, а одна анексія – іншу». Росія ніде не говорила, що вона відмовляється від «Константинопольського проекту». А значить, якщо Крим залишатиметься російським, небезпека війни зберігатиметься!
Михайло Крилатов, кримський оглядач
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
