Світова преса пише про масштаби жертв серед російських вояків, задіяних в конфлікті на Донбасі, вказуючи про великі цифри, які через стислий часовий вимір за темпами перевершують радянську кампанію в Афганістані та американську війну в Іраку. Колишній голова адміністрації президента Януковича і новообраних депутат парламенту Сергій Льовочкін стверджує, що Україна рухається у правильному напрямку – до Європи – і в перспективі потягне за собою й Росію. Оглядачі звертають увагу й на те, як Україна змінює напрями глобальних енергетичних потоків.
Газета Financial Times пише, що американський президент Барак Обама не наважується вживати слово «вторгнення» і запитує у своїх радників, чому Україна така важлива. Росія заперечує, що її війська присутні в Україні, а сама Україна характеризує свої військові дії як проведення «антитерористичної операції». Насправді ж, Європа є свідком війни, яка приносить Росії жертви у пропорціях, небачених з часу радянського вторгнення до Афганістану. «Наспів час визнати це», – зауважує газета. Видання посилається на російську громадську активістку Олену Васильєву, яка, спираючись на інформацію російських родин по цілій країні, каже, що десь 4 тисячі російських вояків загинули в конфлікті на Сході України. Російські громадські організація, як от «Комітет солдатських матерів» та «Інформ Напалм» теж підтверджують цю цифру. Лише за п’ять місяців бойових дій Росія втратила ту ж саму кількість вояків, що і США за 12 років війни в Іраку і приблизно третину від кількості радянських втрат протягом дев’яти років радянської окупації Афганістану. «Такі дуже високі рівні втрат віддзеркалюють повноцінну війну між Україною та Росією радше, аніж низьку активність бойовиків чи терористичну кампанію», – вказує газета. Сполучене Королівство втратило 600 вояків та поліціантів у Північній Ірландії за три десятиліття напруги там. Газета пише, що хоча російське заперечення вторгнення у Східну Україну все більше нагадує радянську неправду щодо вторгнення до Афганістану, однак, є дві відмінності. По-перше, на думку газети, за правління Михайла Горбачова на останніх стадіях афганської кампанії свобода ЗМІ була більшою, аніж нині в Росії Путіна. По-друге, Путін не може перекрити всі канали інформації в інтернеті щодо російських втрат. В Україні є найвільніші у світі російськомовні засоби масової інформації і вони є в інтернеті – принаймні для тих, хто має доступ до світової павутини.
Газета Wall Street Journal вміщує статтю депутата українського парламенту від «Опозиційного блоку» Сергія Льовочкіна під заголовком «Шлях уперед для України», в якій стверджується, що на тлі інтеграції України до Європи, Росія – з часом – також піде цією стежиною. Льовочкін пише, що через рік після початку Майдану важливо подивитися, куди рухається Україна. І рухається вона вперед, хоча шлях попереду буде непростим. Як колишній голова адміністрації президента Януковича, Льовочкін зауважує, що його колишній бос став заручником впливів і опинився на хибному боці історії, зробивши зовсім мало, аби відповісти на вимоги протестувальників у Києві. Країна в очах зовнішнього світу виглядала слабкою, розриваючись між Угодою про асоціацію з ЄС та контрпропозицією з боку євразійського Митного союзу, в якому домінує Москва. Льовочкін пише, що майбутнє сучасної України лежить в Європі. Проте західні устремління останнім часом приносять більше гіркоти, аніж плодів. Інтеграція до західних інституцій не повинна бути грою з нульовим результатом у плані українських інтересів на північному сході. «При нашій інтеграції із Заходом, Росія буде – з часом – наслідувати наш приклад», – пише автор. Він додає, що нині політична еліта України має, по-перше, згасити прагнення до політичної помсти. Хоча мають бути встановленні винні у ста смертях на Майдані, а реформовані суди мають зайнятися прикладами значної корупції, але йдучи на поводу в екстремістів, нинішній уряд лише посилює розкол нації, пише Льовочкін. По-друге, на його думку, потрібні реформи для порятунку економіки, а не радикальні заходи, які вигідні лише відірваним від землі банкірам. І, по-третє, на думку Льовочкіна, українці мають нині зводити мости, а не будувати стіни, маючи на увазі плани щодо побудови стіни на кордоні з Росією. Пріоритетом на його думку, має бути порятунок цивільних, які потрапили в горнище конфлікту на Сході. Метою ж всіх має бути, на думку Льовочкіна, побудова єдиної європейської України.
Видання The Diplomat пише, що Україна нині змінює напрямки глобальних енергетичних потоків. Україна є транзитною країною, оскільки через її територію значний обсяг російського газу потрапляє до Європи. З огляду на це деякі експерти кажуть, що енергетична безпека членів ЄС опинилася в руках Путіна. Мінімально, що можуть зробити ці країни – так це диверсифікувати джерела постачання, особливо це стосується країн, які найбільше залежать від російських поставок. Однак, урізноманітнення джерел постачання не стається за одну ніч. Скажімо, погоджений недавно російсько-китайський газовий проект «Сила Сибіру», яким російський газ має постачатися Китаю, запрацює в 2019 році, вказує видання. При цьому до уваги буде братися й розвиток подій в Україні. І хоча російські енергетичні компанії придивляються до східного ринку, однак цілком відмовитись від європейського ринку вони все одно не зможуть і будуть переконувати європейських споживачів у своїй надійності. Відносна ізоляція Росії через кризу в Україні змусила Путіна шукати нові енергетичні альтернативи в східній частині Азії. І його успіх у цьому може означати, що західні санкції матимуть за наслідок переформатування енергетичних ринків в найближчі роки, зауважує видання.
