Раніше, коли я читала статті з критикою російських реалій і, зокрема, з аналізом, чому росіяни деградують, я думала, що автори сильно перебільшують через свою проукраїнську позицію. Але життя дало можливість переконатися в зворотному.
Я розповім дві, не пов'язані одна з одною історії, які, зрештою, переплетуться і зберуть потрібний пазл. Перша історія – моя власна, з якою багато читачів сайту Крим.Реалії вже знайомі з попередніх блогів. Якщо коротенько, я журналістка з Криму, яка не захотіла миритися з окупацією і виїхала жити до Львова, за півроку не пошкодувавши про це жодного разу.
Якщо мені колись доведеться залишити Львів, я не зможу розлучитися з ним так само легко, як з Кримом
Моєму захопленню від Львова сприяло те, що люди тут надзвичайно душевні, ввічливі, співчутливі, часто непогано розмовляють одразу декількома мовами, намагаються розвиватися і підтримувати свій культурний рівень, ходять у філармонії й театри, відвідують виставки і беруть участь у літературних читаннях, волонтерствують та займаються благодійністю на останні гроші. В автобусах молодь поступається місцем старшим, жителі багатоповерхівок один з одним вітаються, навіть якщо незнайомі. Все в цьому місті відмінне, крім того, що в країні війна і люди через це не можуть спокійно спати. І якщо мені колись доведеться залишити Львів, я не зможу розлучитися з ним так само легко, як з Кримом.
А тепер історія інша. Моя близька подруга, майже сестра, інтелектуалка, викладач російської мови, вольовий трудоголік, завжди недолюблювала Україну, живучи в Криму. Не те, щоб вона мріяла переїхати в Росію, навіть навпаки, вона відбулася в Криму і досягла великих висот в кар'єрній ієрархії саме там. Але зовсім випадково зустріла в Росії свого майбутнього чоловіка і після анексії переїхала жити в Підмосков'я.
Проживши по півроку не в Криму, два мігранти «зустрілися» на просторах Інтернету. Я – щасливий мігрант, а вона... щаслива тільки по-жіночому.
«Ти не уявляєш, що тут за люди! Суцільні алкоголіки. На вулицях постійно повно п'яних. Народ злидарює, просто потопає в злиднях. А діти в школі, де я викладаю... При тому, що школа вважається хорошою. Це просто жах! Вони вже з п'ятого класу вживають наркотики і алкоголь, займаються проституцією. А що вони витворяють на уроках, я просто промовчу. Наші кримські діти в порівнянні з російськими – це інтелектуали, працьовиті й виховані. Наші! Кримські! Яких я завжди вважала, м'яко кажучи, не найрозумнішими у світі й невихованими! І це я тобі говорю про ближнє передмістя Москви. А що ж тоді діється в глибинці?!» – змалювала свої враження нова громадянка Росії.
Багато моїх знайомих стали не любити Росію саме тоді, коли почали в ній жити. І навпаки, багато з тих, хто їхав в інші регіони України з побоюванням, тепер задоволені
При цьому моя подруга припустила, якщо в Росії всі сьогоднішні підлітки такі, то країну піднімати з ями буде нікому: у неї просто немає майбутнього. І зауважте, це говорю не я, яка знає про росіян тільки з чуток і водночас ставиться до їхньої країни упереджено, а людина, яка в Росії живе і недолюблює Україну.
Варто зауважити, що багато моїх знайомих стали не любити Росію саме тоді, коли почали в ній жити. І навпаки, багато з тих, хто їхав в інші регіони України з побоюванням, тепер задоволені.
Зіставивши наші враження, я зрозуміла, що якщо Львів у порівнянні з Кримом – це недосяжна висота, то Крим – висота для Підмосков'я. На цьому етапі мені стало шкода росіян, хоча зазвичай, крім неприйняття, я до них нічого не відчуваю.
Якщо почати розбиратися, чому так відбувається, стає зрозуміло: російська влада не може не знати про таку глобальну проблему, як деградація зростаючого покоління. А якщо знає, то чому не вирішує її? Адже впроваджують же країни Європи на своїх і сусідніх територіях чудові проекти зі зниження шкоди від наркоманії, з грамотної статевої поведінки, намагаються же США якось вирішувати проблему окультурення мігрантів та нетолерантності... Але в Росії нічого подібного не роблять. Не помітили? Чи не вважають проблемою? Дурниці! Тому що тоталітарна машина має помічати, і, як показує практика, помічає буквально все.
Єдиний висновок, який напрошується: проблема замовчується цілеспрямовано
У результаті неуваги до проблеми ми постійно чуємо історії про те, як «Нижній Тагіл» невдало відпочив у Туреччині чи як черговий алкоголік на робочому місці в аеропорту угробив сотні людей в літаку.
Єдиний висновок, який напрошується: проблема замовчується цілеспрямовано. І в цій цілеспрямованості є своя логіка.
Російський державний апарат діє за аналогією з тоталітарною сектою. Людина благополучна в неї навряд чи потрапить. А ось людина низькоінтелектуальна, розбита вантажем проблем, яка жебракує, яка має одразу декілька залежностей, надзвичайно зручна для секти. Як, втім, і для Путіна з командою. Та залишимо Путіна. Будь-якій диктаторській владі, яка знає, що провалює зовнішню, а особливо внутрішню політику, і тому боїться, що її можуть змести в будь-який момент. Значить, державі вигідна дегенерація суспільства.
Такій владі не потрібні інтелектуальні, успішні люди, які бувають за кордоном. Адже вони неминуче почнуть висловлювати невдоволення. Такі люди можуть змінити режим, як це сталося в Україні. Такі люди не терпітимуть правителів із допотопними підходами. Але все це відбудеться тільки тоді, коли мислячих громадян у країні набереться критична множина.
Інтелектуали здебільшого намагаються виїжджати з країни. Залишається сіра маса
У Росії ж усе навпаки. Інтелектуали здебільшого намагаються виїжджати з країни. Залишається сіра маса. Ватники з убитим алкоголем і коноплею мозком надзвичайно податливі для всякого роду пропаганди. Не здатний мислити глибоко і критично, середньостатистичний росіянин, як губка, вбирає те, що пропонується з телевізора.
У цьому плані дуже показові дискусії в соціальних мережах. Люблю спостерігати суперечки, в яких зашорені російською пропагандою уми намагаються вичавлювати з себе якісь аргументи, але крім пропагандистських телевізійних штампів нічого не прорікають. Як підсумок, виходять якісь дитсадкові дискусії типу «сам дурень». І найстрашніше, що таке говорять не найостанніші представники російського суспільства. Як мінімум ці люди вміють користуватися «Фейсбуком» і обіймають непогані посади. Можу собі уявити, що ж тоді діється в головах сірої маси... Таке відчуття, що у неї в голові тільки желе.
Росія вже сьогодні перебуває в ситуації, коли немає кому виробляти, нікому винаходити нове, нікому зробити щось важливе для світу або хоча б для своєї країни
Від великої кількості таких громадян в країні виграє Путін, але програє вся Росія. Наступні люди, які прийдуть після нього до влади, вимушено зіткнуться з проблемою, що немає кому думати про нові технології, немає хороших IT-шників, не вистачає навіть таких життєво важливих кадрів, як хороші лікарі та педагоги. Росія вже сьогодні перебуває в ситуації, коли немає кому виробляти, нікому винаходити нове, нікому зробити щось важливе для світу або хоча б для своєї країни.
На той момент, коли проблема посилиться до межі (а це буде досить скоро, вже на пам'яті наших дітей), її не вийде усунути за допомогою внутрішніх ресурсів і доведеться вдаватися до зовнішніх. А це, в першу чергу, людські ресурси. І ці ресурси прийдуть в Росію самі. Із сусідньої країни на Сході, яка вже давно подумує про нові території. І не потрібно буде діяти військовим шляхом. У той момент Росія, відгороджена від цивілізованого світу стіною і прогнила зсередини, сама впаде в руки Китаю та Японії, немов перезріле яблуко з хробаками. Більш розумні й технологічно просунуті сусіди не погребують приготувати з цих хробаків відмінний східний делікатес.
Настя Дрозд, блогер, кримчанка
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
