Коли спікер російського парламенту Сергій Наришкін говорить про те, що Україна в 1991 році «фактично анексувала» Крим, він навряд чи має на увазі будь-які факти. Спростувати ці слова голови Держдуми нескладно: варто згадати, що більшість кримчан, як і жителів всіх інших областей України, на референдумі 1 грудня 1991 року проголосували за підтримку Акту про державну незалежність України, а Росія підписала з сусідньою країною кілька договорів, які визнавали її територіальну цілісність. Але Наришкін живе не в світі фактів, а в світі «колективного несвідомого» – і в цьому нічим не відрізняється від середньостатистичного росіянина.
Цей росіянин не те що забув про український референдум – він ніколи про нього й не чув. Цей референдум був витіснений з пам'яті росіян Біловезькою Пущею – місцем, де Єльцин, Шушкевич і Кравчук «напилися і зруйнували СРСР». Те, що Кравчук приїхав в Біловезьку Пущу після успішного референдуму, навіть і не потрібно нагадувати – для росіян український референдум не має значення, а от референдум про збереження СРСР, що відбувся за 10 місяців до зустрічі в Біловежжі – має. Тому що для них завжди мають значення факти, які їм подобаються. Втім, не можна не визнати й того, що голосування на референдумі 1991 року витіснене і зі свідомості багатьох кримчан.
Ще один радянський міф, аж ніяк не ідеологічний, але пов'язаний з бідністю і патерналізмом населення: Батьківщина – країна, яка тебе краще годує
Очевидно, що серед тих, хто брав участь у проведеному російськими окупантами фарсі з референдумом про приєднання до Росії було й чимало тих, хто голосував у 1991 році. Але і тоді, і тепер вони голосували за одне і те ж – підвищення добробуту шляхом зміни державного статусу півострова. І з точки зору цих людей обмін прапора на пенсію – свята справа. Це – ще один радянський міф, аж ніяк не ідеологічний, але пов'язаний з бідністю і патерналізмом населення: Батьківщина – країна, яка тебе краще годує.
Росіянин просто не здатний зрозуміти, що на цій зустрічі в сильній позиції був саме президент України, котрий використовував конкуренцію між двома «руськими ведмедями», Горбачовим і Єльциним, для того, щоб не допустити можливого силового тиску на нову державу з боку колишньої метрополії
Зараз з'явився і ще один історичний міф: що під час зустрічі в Біловежжі Єльцин мав усі можливості «забрати Крим у Кравчука, який був готовий на все», – але Єльцин просто забув про півострів. Те, що Кравчуку нічого не потрібно було від Єльцина, бо він був присутній на зустрічі як президент незалежної держави – зате Єльцину потрібна була від Кравчука згода на створення СНД, що перетворює його з президента союзної республіки на главу держави – правонаступника СРСР, теж ігнорується. Росіянин просто не здатний зрозуміти, що на цій зустрічі в сильній позиції був саме президент України, котрий використовував конкуренцію між двома «руськими ведмедями», Горбачовим і Єльциним, для того, щоб не допустити можливого силового тиску на нову державу з боку колишньої метрополії. Зараз, коли окупанти в Сімферополі та Донецьку, ми розуміємо, що такий тиск міг би мати місце і тоді. Але Єльцин дуже хотів стати повновладним господарем Кремля – і з «поверненням» України вирішили почекати.
Тепер же компроміс 1991 року сприймається як українська «анексія» Криму – що не так уже й погано. Тому що наочно демонструє відсутність у російського керівництва будь-яких реальних юридичних доводів на користь власної окупації півострова. Якщо анексію Криму вирішили виправдати міфологією, яка оселилася в російській підсвідомості, – значить, вона не буде довгою.
Віталій Портников, київський журналіст, оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
