Сімферополь – Самостійне забезпечення Криму природним газом вже кілька років декларується керівниками кримського ПЕК як пріоритетне завдання. Зі зміною приналежності півострова це гасло з порядку денного не зникло, навпаки, Крим близький до його втілення в життя як ніколи. Вже до кінця цього року компанія «Чорноморнафтогаз» планує видобути 2 млрд кубометрів газу, що дорівнює річному обсягу споживання на півострові. Парадокс полягає в тому, що досягти заповітної планки в Криму збираються за рахунок родовищ, які територіально залишаються в Україні.
До моменту анексії Криму основний добувач вуглеводнів в Азово-Чорноморському басейні – компанія «Чорноморнафтогаз» мала на своєму балансі 17 родовищ, розташованих як на шельфі, так і на суші: 11 газових, чотири газоконденсатних і два нафтових. Сумарні запаси всіх родовищ оцінювалися в 58,56 млрд кубометрів природного газу, 1231 тис. тонн газового конденсату та 2530 тис. тонн нафти. При цьому в експлуатації були 10 родовищ: Голіцинське і Штормове газоконденсатні, Архангельське, Стрілецьке, Джанкойське, Задорненське, Східно-Казантипське, Північно-Булганакське і Одеське газові та Семенівське нафтове.
17 березня, вже наступного дня після проведення так званого референдуму, кримська влада оголосила «Чорноморнафтогаз» своєю власністю і захопила його майно. При цьому разом з рухомим і нерухомим майном компанії кримські сепаратисти заявили свої права на всі чорноморські родовища, навіть ті, що значно віддалені від півострова.
Одеське стало кримським
З усіх запущених в експлуатацію газових промислів українського шельфу найбільш «свіжим» і перспективним є Одеське газове родовище в північно-західній частині Чорного моря. Як випливає навіть з його назви, територіально воно ближче до узбережжя Одеської області – 85 км. Відстань до західного кінця Кримського півострова мису Тарханкут становить 160 км, до українського острова Зміїний – 60 км.
За оцінками геологів, це найбільше родовище газу з розвіданих у Чорному морі, його сумарні запаси оцінюються більш ніж в 22 млрд кубометрів, а разом із сусіднім Безіменним родовищем – більш ніж в 35 млрд кубів. Промислова експлуатація Одеської площі почалася тільки у вересні 2012 року. Саме її початок дозволив зробити перші заяви про повне задоволення кримських потреб у газі за рахунок морського видобутку вже незабаром. Після російської анексії півострова цим планам нічого не завадило, і на сьогоднішній день Одеське родовище – все так само головне джерело газопостачання Криму, що дає приріст видобутку на тлі падіння обсягів на виснажених старих родовищах Азовського моря. Саме з урахуванням його запасів кримська влада сьогодні озвучує плани підняти рівень видобутку до 2 млрд кубів газу в 2014 році і до 3 млрд – у 2015 році (для порівняння, у 2013 році «Чорноморнафтогаз» видобув 1,65 млрд кубометрів газу). Хоча видобуток цей, де-факто і де-юре, ведеться не на кримському, а на континентальному українському шельфі.
Окрилена майбутнім приростом кримська влада навіть вважає непотрібним в цьому зв'язку вести мову про підвищення тарифів на природний газ для населення. Мовляв, його все одно вистачатиме з надлишком
На останньому засіданні кримського уряду 7 жовтня новопризначений директор «Чорноморнафтогазу» Сергій Бейм поділився планами освоєння чужої території. Так, за його словами, до кінця січня планується збільшити видобуток на 10%, а до кінця весни – на 20%. «Числа з десятого ми виведемо бурові установки і почнемо буріння двох свердловин на Одеському родовищі. До кінця січня дві свердловини будуть добурені, що дозволить виробити приріст від 7 до 10% до видобуваного газу. До кінця весни будуть пробурені ще п'ять свердловин, що дасть загалом приріст у 20%», – розповів він (цитується за прес-службою Радміну Криму). Окрилена майбутнім приростом кримська влада навіть вважає непотрібним в цьому зв'язку вести мову про підвищення тарифів на природний газ для населення. Мовляв, його все одно вистачатиме з надлишком.
На тлі цього ресурсного піратства у винятковій економічній зоні України залишається абсолютно незрозумілим відсутність контрдій або хоча б публічної реакції офіційного Києва.
Шельф не наш?
За словами юристів, анексія Кримського півострова не дає Росії права претендувати на віддалені від його узбережжя морські родовища. Немає такого права і у самопроголошеної кримської влади. Навіть якщо уявити собі найгіршу ситуацію, за якої Київ буде змушений офіційно визнати Крим російським і провести розмежування, то, згідно з міжнародними нормами, при розділі шельфу ділянка між островом Зміїним та одеським узбережжям все одно залишиться за Україною, з усіма розташованими на ній запасами вуглеводнів.
На сьогодні ж питання використання морського шельфу явно не врегульоване. І Україна не робить ніяких дій для того, щоб вирішити його на свою користь, – каже директор енергетичних програм Центру світової економіки і міжнародних відносин НАН України Валентин Землянський. «Україна займає абсолютно пасивну позицію в цьому питанні. Воно не внесене до порядку денного жодних переговорів з Російською Федерацією», – прокоментував він. На думку експерта, владі необхідно домагатися врегулювання політичної складової анексії і після цього переходити до правової та фінансової складової. Однак які будуть зроблені дії, він не береться прогнозувати. На думку Землянського, навіть у разі визнання анексії Криму Україна має претендувати або на компенсацію, або на безоплатну пайову участь у розробці російської частини шельфу. У разі ж невизнання – вимагати повернення власності і права на розробку родовищ.
Що ж до завідомо української частини шельфу, то тут відповідь бачиться однозначною – виняткове право на його освоєння належить лише Україні. Однак за всієї очевидності відповіді ми не спостерігаємо кроків у цьому напрямку. А кроки можуть бути наступними: або взяти родовища під свій контроль, або, в разі побоювання військового зіткнення з Росією, позов до міжнародного суду і судова заборона іноземним суб'єктам вести на цих родовищах будь-яку діяльність.
Сьогодні доводиться з жалем констатувати, що Україна добровільно відмовилася і від свого морського шельфу, і від подальшого використання його вуглеводневих ресурсів
Ще в травні український прем'єр Арсеній Яценюк анонсував судову тяжбу за все без винятку майно «Чорноморнафтогазу». «Росія анексувала Крим. Росія захопила українську власність вартістю в десятки або навіть сотні мільярдів доларів, включаючи державну компанію «Чорноморнафтогаз». Вона вкрала понад 2 мільярди кубометрів українського газу. Вона вкрала нафтовидобувні поля, компанії, офшорні вишки і ті, які на суші. Ми з цього приводу зустрінемося з Росією в суді», – пригрозив тоді Яценюк. Однак аж до сьогодні повідомлень про підготовку та подачу такого позову не надходило.
Як підсумок, сьогодні доводиться з жалем констатувати, що Україна добровільно відмовилася і від свого морського шельфу, і від подальшого використання його вуглеводневих ресурсів.
«Основна проблема в тому, що це був наш проривний напрямок, саме видобуток газу на шельфі. З втратою Криму ми втратили перспективи розвитку на шельфі, – вважає фінансовий директор компанії «Карпатигаз» Артур Сомов. – Або ж їх треба повертати через суд, а звернення до суду – це питання рівня уряду, і проблема має вирішуватися разом з проблемою Криму» (цитується за NBN).
У свою чергу, Валентин Землянський вважає, що, втративши компанію «Чорноморнафтогаз» з її матеріально-технічною базою, Україна все одно не зможе продовжувати освоєння морських родовищ. «Без матеріально-технічної бази «Чорноморнафтогазу» освоювати шельф України практично неможливо. Так що перспектив я поки не бачу», – зазначив він.
Так, морський видобуток вуглеводнів – справа недешева. Створити другу компанію, рівну за технічними можливостями втраченому «Чорноморнафтогазу», Україні не по кишені. Навіть прокладення газопроводів на материк від вже функціонуючих у Чорному морі родовищ навряд чи з'явиться в списку першочергових фінансових витрат у найближчі роки. Однак відсутність коштів – ще не привід добровільно віддавати свій ресурс на користь окупованій частині країни і держави-окупанта. В цьому випадку куди розумніше просто законсервувати родовища, територіально близькі до українського узбережжя, до кращих часів.
