Джанкой – 80-річний Енвер Бекіров живе в селі Октябрь Джанкойського району, але родом він з інших місць – з села Буюк Мускомія (нині – Широке) Балаклавського району. Саме звідти його родина разом з усіма іншими кримськими татарами була жорстоко депортована в далеку Середню Азію.
У сім'ї Бекірових було четверо дітей, Енвер був другою дитиною. Його батько працював конюхом у місцевому колгоспі: на фронт не взяли, бо він був інвалідом. Тому 18 травня 1944 року голова сімейства перебував вдома разом зі своєю родиною.
«Мені було десять років, коли 18 травня радянські солдати з автоматами в руках постукали у двері. Сказали: «Вам 15 хвилин часу, ось стоїть бричка однокінна, залазьте». Матері сказали, щоб тепліше одягла дітей. За 15 хвилин ми встигли взяти з собою два мішки речей і каструлю їжі», – згадує Енвер Бекіров.
Всіх кримських татар зібрали в місцевому яблуневому саду. За словами Енвера-ага, під кожною яблунею сиділа одна сім'я. Навколо саду стояли автоматники з вівчарками. Поки чекали вантажівки, настав вечір. Всіх кримських татар з Буюк Мускомія на машинах повезли на станцію Сюрень (Сірень) Бахчисарайського району, де почали вантажити у вагони.
Коли поїзд рушав, то діти з цих полиць падали прямо на голови людей
«У ці вагони нас просто закидали, штовхалися всі. Там були саморобні стелажі, туди садили всіх дітей. А всі дорослі юрмилися знизу. Коли поїзд рушав, то діти з цих полиць падали прямо на голови людей», – згадує наш співрозмовник.
Після довгої поїздки Енвер Бекіров разом з рідними потрапив у Касансайський район Наманганської області Узбекистану. Харчуватися там доводилося, в основному, зеленими фруктами, від чого незабаром всі депортовані почали хворіти. Працювали люди в колгоспі: батько Енвера обробляв землю, а вся родина збирала бавовну. За цю працю щодня вони отримували один корж.
«Їсти нема чого. Мати рідна, покійна, продавала одяг батька, сережки, кільця, все що було... Обмінювала кожну річ на кілограм кукурудзяного борошна. Потім варила кашу, ділила її на всіх, і цією кашою вона нас рятувала від голоду», – ледь стримуючи емоції, говорить наш співрозмовник.
У 1946 році Енвер Бекіров разом з молодшою сестрою пішов у перший клас місцевої школи. А в 1959-му, отримавши середню освіту, виїхав до Киргизії – у м. Джалал-Абад. Там Енвер вступив до місцевого училища на спеціальність бухгалтера. Саме за цією спеціальністю він пропрацював там 38 років.
У рідний Крим Енвер Бекіров повернувся лише в 1996 році.
