«Дикість» – ось перше, що приходило, впевнений, не тільки в мою голову, після повідомлень про захоплення будівлі Меджлісу і резонуючих з ними новин про увагу кримської влади до каналу АТR, про обшуки і залякування кримських татар. Днями повідомляють про викрадання людей у Білогірську. Мустафа Джемілєв говорить про підготовку депортації кримських татар. До цього щось подібне говорила кримський «прокурор» Поклонська. Дикість.
Але щось ще. За всім цим – більше того, за всією розв'язаною Росією війною в нашій країні – відчувається логічність, своєрідна зв'язаність мотивів і вчинків. Дикість у чистому вигляді – це одиничний акт, система вчинків це, з дозволу сказати, «культура» – культура як сукупність цінностей, практик і методів. Практики і методи, які використовує Росія в Криму, цілком однакові, непоодинокі і взаємопов'язані, так що ми маємо справу саме з таким собі світоглядом, світоглядом і звичними способами реакції на світ. Справа в тому, що ці реакції дуже далекі від звичних і зрозумілих європейській людині, і тому викликають у неї острах.
Кримські татари до 2014 року являли собою розвинену націю з європейською політичною культурою та ефективним самоврядуванням. Після того, як спадкоємиця монархії Романових і Радянського Союзу РФ окупувала Крим, однією з основних її цілей стало знищення політичної суб'єктності кримських татар, аж до погроз фізичного очищення території
Контекст поточних подій у Криму досить простий. Кримські татари, автохтонна нація, що мала свою державу, в перебігу двох століть зазнавала геноциду з боку спочатку Російської, потім радянської імперій. Після розпаду СРСР належної постгеноцидної терапії не проводилося, але базові політичні права за кримськими татарами зберігалися. Кримські татари до 2014 року являли собою розвинену націю з європейською політичною культурою та ефективним самоврядуванням. Після того, як спадкоємиця монархії Романових і Радянського Союзу РФ окупувала Крим, однією з основних її цілей стало знищення політичної суб'єктності кримських татар, аж до погроз фізичного очищення території. Логічно, але якось не по-людськи.
Такий погляд, абсолютно безперечний для будь-якої знайомої з історією людини, яка стикається з іншою аргументацією, куди більш суперечливою, але підкріпленою залізною самовпевненістю – вона стикається з діями російського чиновника. Потрібно відзначити, що ніякого виразного та офіційного ставлення ні до кримських татар, ні до їхніх вимог, ні до їхніх трагедій з боку російської влади немає і тому його доводиться відновлювати. У автора статті був такий досвід – кілька бесід у 2012-2013 роках з Генеральним консулом Росії в Сімферополі Володимиром Андреєвим. Мені тоді погляди Андреєва здалися дивними і несподівано примітивними для нехай і консульського, але дипломата – хто б міг подумати, що ці звичаї поширяться на весь Крим і втілюватимуться куди менш, ніж Андреєв, освіченими людьми.
Андреєв поєднував у собі здатність легко складати складні граматичні конструкції і самодурство столичного ревізора, який відвідав провінцію. Це виглядало кумедно – з апломбом начальника він роздавав повчання кримським міліціонерам і міністрам, про те, наприклад, як їм слід працювати з Меджлісом. На тлі кримського прем'єра Могильова або його заступника Бурлакова, недорікуватих, але наділених реальною владою, він здавався дивним птахом: ніби й не дурний, але робить дурні заяви. Щире нерозуміння Андреєвим того, що Україна, хоч і з Януковичем – окрема країна, а він лише посольський чиновник, якраз і збивала з пантелику: це ж очевидність. Але виявилося, що помилялися всі ми, а не він, і стан російської провінції для Криму дуже легко відновити.
Настільки ж дивно, як тоді здавалося, ставився Андреєв і до кримських татар: він оголошував Меджліс «русофобською», «екстремістською» і на додачу незареєстрованою організацією, а будь-яку, нехай навіть теоретичну провину Росії за депортацію 1944 року відмітав на корені. Не меншу, якщо не більшу небезпеку представляли для нього і неортодоксальні мусульмани, особливо Хізб ут-Тахрір. Всі повинні зрозуміти, що їм удвох в Криму не ужитися – або Генкосул має залишитися, або прихильники Халіфату. Українська влада має зробити вибір. «Як це так? Він серйозно?» Думав я. Словом, в ті дні Андреєв був схожий на мініатюрного Лаврова – висловлюючи волю свого кремлівського начальства, вони настільки забувають про себе і здоровий глузд, що сприймаються як якісь розмовляючі машини – людина в тверезому розумі собі такого не дозволяє.
Російська практика: «кримських татар як нації не існує, їхні лідери і організація поза законом, будь-який прояв кримськотатарської самоідентифікації має присікатися»
І ось зараз реалізується ця російська практика: «кримських татар як нації не існує, їхні лідери і організація поза законом, будь-який прояв кримськотатарської самоідентифікації має присікатися». Для досягнення цих цілей використовуються примітивні інструменти, переважно силового і карального типу, а також операції із заохочення внутрішніх зрадників.
Які проміжні висновки і прогнози можна зробити? Меджліс не існуватиме в звичному вигляді, а політична структура кримських татар переформатується в «уряд у вигнанні» – на материку, і в неформальні, неафішовані, але гнучкі мережі в Криму. Структура Меджлісу, і раніше багато в чому орієнтована на захист, а не на просування інтересів, буде сконцентрована саме і тільки на захисті. Структури заміщення, різного роду псевдомеджліси, гратимуть роль «правильних татар» для кримської влади та Кремля, але разом з тим чітко промаркують нечисленних провокаторів і агентів окупантів, які зраджують з тією чи іншою мірою щирості загальнонаціональні інтереси, а то й життя співвітчизників. Міжнаціональні відносини стануть стабільно-конфліктогенними, фонове слов'янське населення відчуватиме до кримських татар у різних пропорціях і в різних епізодах суміш страху, співчуття, ненависті, підтримки, відчуженості і солідарності – але в цілому вони вважатимуть себе більш захищеними як представники домінуючої культури. Діяльність автономних мусульманських течій різко скоротиться (що відбулося вже зараз), і мусульманська самоідентифікація як домінуюча зміниться більш природною в таких умовах етнічною та національною. Чи буде депортація? Ймовірно, але у формі видавлювання кримських татар за Перекоп. Чи будуть нові арешти, обшуки, залякування – так, причому як одна з форм видавлювання.
Дикість? Так, але зі своєю, нехай і дикунською логікою. У загальних рисах кримські татари опинилися в ситуації, схожій з тією, в якій вони були до розпаду СРСР. Для них Радянський Союз відродився.
Андрій Кириллов, кримський оглядач
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
