Світова преса звертає увагу на поділ нових незалежних держав, що виникли на пострадянському просторі, на групи залежно від їх ставлення до Росії та Заходу. Пишуть газети про природу конфлікту на Сході України, а також і про непрості відносини Каталонії та центрального уряду в Мадриді і прагнення іспанців зберегти єдність країни.
Аналітичне видання Stratfor пише про пострадянський простір і його конфігурацію за останні два десятиліття. Видання ділить цей простір на три групи країн: проросійську, прозахідну і нейтральну. Країни з проросійського блоку – це Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан та Таджикистан. Всі вони є членами системи колективної безпеки, де першу роль відіграє Росія, і який є відповіддю союзові НАТО. Білорусь та Казахстан також – разом із Росією – є членами Митного союзу, який у 2015 році має перетворитися на Євразійський союз. До нього мають також долучитися Вірменія та Киргизстан як члени, а також збирається приєднатися і Таджикистан , але дещо пізніше. Країни цієї групи, зауважує видання, інтегровані з Росією економічно, політично і мають тісні контакти в галузі безпеки, цураючись водночас якихось змістовних відносин із Заходом. До прозахідного блоку видання відносить тих, хто вже приєднався до ЄС та НАТО (Естонія, Латвія та Литва) та тих, хто прагне це зробити, ставши таким чином повноцінними членами прозахідного блоку (Україна, Молдова та Грузія). Країни цією групи мають територіальні суперечки з Росією або проросійськими силами і прагнуть отримати політичну та безпекову допомогу від Заходу. До блоку нейтральних країн видання відносить Азербайджан, Узбекистан і Туркменистан. Невипадково всі вони мають значні енергоресурси, що забезпечує їм більшу економічну свободу і ширше поле для політичного маневру. Видання зазначає, що Казахстан теж багатий на поклади, але має довгий кордон з Росією та значну етнічну російську меншину. Кожна з країн нейтральної групи має енергетичні відносини з Росією, але також і ще з кимось. Азербайджан – з Росією, Туреччиною та Європою, а Туркменистан та Узбекистан – з Росією та Китаєм. Кожна з нейтральних країн уникає приєднання до якихось військових союзів, а також не хоче іноземної військової присутності на своїй території. Як зауважує видання, ніщо не є усталеним на пострадянському просторі, і позиція країн може змінюватися. Найкращим прикладом таких змін видання називає Україну, яка переходила з проросійського в прозахідний табір кілька разів за останнє десятиліття.
Газета Moscow Times пише про те, що колись СРСР дуже піклувався про свою зону інтересів, а Захід – про свою і, починаючи з 1960-х років, вся міжнародна система була поділена на країни, лояльні одній або іншій супердержаві. Нині ж, на думку видання, є дві війни, де гравцями виступають недержавні актори: «Ісламська держава» в Іраку та Сирії та так звана «ДНР» в Україні. Обидві хочуть знищити держави, на територіях яких вони постали, і обидві мають підтримку ззовні. Також «Ісламська держава» хоче бути частиною ісламського халіфату, а «ДНР» – частиною «русского мира», і ці дві сили також прагнуть зруйнувати міжнародно визнані держави і перекроїти визначені кордони. «ДНР», на думку видання, є четвертим свідомим витвором Росії на додаток до Придністров’я, Південної Осетії та Абхазії. Останні дві проголосили незалежність, коли Росія вторглася до Грузії, і вони визнані Росією, Венесуелою, Нікарагуа і кількома іншими країнами, назви яких можна почути нечасто (як, наприклад, Науру – донедавна одна зі світових столиць з відмивання грошей). Нині ж бачимо народження «ДНР» зусиллями російських спецслужб, зазначає видання. Звичайно, веде далі газета, паралелі між Абхазією та Україною неточні. На відміну від війни в Грузії, конфлікт в Україні тягнеться довше і викликаний проблемами, які дуже близькі Києву та Москві. Немає сумніву, пише газета, що є люди на Сході України, які вважають, що Київ контролюється «бандою ультранаціоналістів». І, зрозуміло, що російське телебачення подає картину в Україні під цим кутом, незважаючи на факт, що рух Києва до Європи є чим завгодно, тільки не «фашистським». А Київ виступає за те, чого так боїться автократична природа Кремля – верховенства права та верховенства народної демократії.
