Сьогодні в Криму паралельно співіснують дві реальності. У першій багато людей намагаються виживати, перелаштовувати бізнес на російський лад, пристосовуватися до нових законів. І поступово забувати про те, що колись вони жили на території України. Це де-факто. Але реальність, яка існує де-юре, ніколи не дозволить півострову Крим жити нормальним життям.
Тоді як значна частина кримчан спить якимось одурманеним сном, ніхто в світі, крім Росії і низки її сателітів, цей сон не визнає чимось більшим. Криму сьогодні просто немає на карті світу. Це лише сіра пляма на території України, до якої, висловлюючись комп'ютерними термінами, для всіх нормальних людей access denied.
Як би багатьом кримчанам не хотілося про це забути, вони лише перебувають у матриці, в сурогатній дійсності зі штучними чужими законами, нелегітимною владою, з недемократичними правилами життя, властивими дикій Азії, але ніяк не в Європі, до якої Крим географічно належить.
Весь цивілізований світ називає це окупацією. Багато кримчан називають це «возз'єднанням»
Тут не можна купити або продати нерухомість, будучи впевненим, що угода має чинність. Тут практично повний транспортний колапс без повноцінного міжнародного сполучення. Тут люди, які юридично вважаються громадянами України, чомусь отримують паспорти ворожої для їхньої країни держави, яка в цей момент здійснює відносно неї військову агресію. Тут економіка досі залежить від України куди більше, ніж від Росії. Виїхати звідси і в'їхати назад іноді навіть самим місцевим жителям дуже проблематично через російських та українських прикордонників, які вічно всіх у всьому підозрюють. Весь цивілізований світ називає це окупацією. Багато кримчан називають це «возз'єднанням».
Звичайно ж, це куди простіше, ніж сказати чесно: «анексія», «окупація», «сепаратизм». Ці слова ріжуть, немов ножем, по вухах багатьох, нагадуючи їм про жорстоку реальність. Але саме ці терміни вони чують і далі чутимуть від світових ЗМІ. Бо саме ці терміни юридично вірні стосовно тієї ситуації, що склалася.
Втім, засуджувати кримчан за заперечення очевидного складно. Людська психіка, потрапивши в непереборно жорстокі умови, гостро потребує уникнення реальності. Про це писав ще Фрейд, напрацювання якого ми можемо заперечувати, як і слово «анексія», але від цього вони не перестануть бути життєво важливими.
Так от, психологи називають захисний механізм, який полягає в уникненні інформації, що лякає, ігноруванням. Люди, що користуються цим механізмом, намагаються просто обходити неприємні теми і обмежувати потенційно неприємний потік інформації. Особливо обдаровані користуються витісненням, тобто активним усуненням чогось із власної свідомості.
Втім, значна частина кримчан з великим успіхом використовують й інші методи захисту, наприклад, дисоціацію – відділення себе від своїх неприємних переживань, заперечення – повну відмову від усвідомлення неприємної інформації або моралізацію – пошук способу переконати себе в моральній необхідності події. Напевно, окремі особистості йдуть ще далі й користуються іншими механізмами, але це вже лежить за рамками соціальної прийнятності та обговорюється в межах кабінетів психіатрів, наркологів або слідчих.
Російські ЗМІ активно підтримують відхід від дійсності
Варто відзначити, що російські ЗМІ активно підтримують такий відхід від дійсності. Брехлива інформація, яка розповсюджується ними, небезпечна не тільки тим, що споживач отримує не ту інформаційну страву, в якій усі інгредієнти безпечні і нетоксичні, а ще й тим, що на таку «їжу» підсаджуються, як на чіпси з колою, а потім «пацієнт» просто не може їсти гречану кашу з салатом із свіжозірваних овочів.
ЗМІ, так чи інакше, завжди використовують психологічний вплив на аудиторію за допомогою спеціального кодування. Це кодування (звичні слова типу «возз'єднання з Росією», «відновлення історичної справедливості» тощо) в'їдається в мозок споживача і через певний час починають сприйматися як норма. І поки я перебуваю на своїй території і бачу навколо дружні знаки, в межах норми, я відчуваю себе в безпеці. Як тільки я бачу червоний прапорець (ворожий термін, наприклад, «анексія»), я не піду далі.
З часом ця хвороба посилюється – і людина втрачає здатність сприймати інформацію не з «русского мира»
Розуміючи це, дуже легко пояснити, чому російський споживач не сприймає ніяких джерел інформації, окрім російських: він користується звичними, а значить – безпечними для нього кодами. Як тільки він бачить десь ворожий код, наприклад, в заголовку новини, він тут же відходить в сторону. З часом ця хвороба посилюється – і людина втрачає здатність сприймати інформацію не з «русского мира». Звідси те, що в Україні і в Європі називають зомбуванням російського населення.
Ця ж доля вже наздогнала особливо піддатливих кримчан. Причому вдалося з ними таке створити максимально швидко – за місяць-два. В умовах важкого стресу, пов'язаного з входженням російської армії до Криму, захопленням адміністративних будівель, людям перекрили доступ до українських ЗМІ і нав'язали російські. А інформація була потрібна як повітря. І люди стали споживати те, що нав'язав їм Кремль.
Підміна понять і створює сьогоднішню ілюзорну дійсність кримчан, в якій вже немає місця такому важливому для виживання всіх вищих живих істот процесу, як критичне сприйняття
В умовах стресу, коли психіка терміново хоче позбутися неприємних емоцій, нові кодування засвоюються особливо ефективно. Ось і кримчани засвоїли притаманні лише «російському світу» слова: замість «анексія» використовують тільки «возз'єднання», замість «сепаратизм» – «самовизначення», замість «терористи» – «ополченці на Донбасі» і так далі.
Ця підміна понять і створює сьогоднішню ілюзорну дійсність кримчан, в якій вже немає місця такому важливому для виживання всіх вищих живих істот процесу, як критичне сприйняття.
Настя Дрозд, кримчанка, блогер
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
