Автори так званих «антисанкцій», що заборонили постачання на російський ринок продукції західних країн, виявили дивну турботу про Крим. У списку держав, які не можуть більше постачати продукти до Росії, не виявилося України – незважаючи на те, що допуск української продукції і так регулярно блокується окупаційною владою. І це легко пояснюється саме кримськими інтересами.
Після анексії півострова швидко з'ясувалося, що наявна логістика не дозволяє забезпечити Крим російськими продуктами – справа і в дорожнечі, і в проблемах з постачанням. І українські продукти, які були тріумфально вигнані окупантами разом з державою, з якою в Криму «не було жодних зв'язків», досить швидко повернулися на ринок півострова. І, запевняю вас, не залишили цей ринок, незважаючи на всі чіпляння і «санітарні норми» імені Онищенка. Звичайно, можна думати, що рано чи пізно російські продукти замінять українські. Коли рівень життя кримчан зрівняється з рівнем життя жителів сусідніх регіонів Росії. Коли збудують міст через Керченську переправу. Коли продукти з Криму не вивозитимуться заповзятливими краснодарськими підприємцями. Словом – надії є, можливості – відсутні. І на тлі цих відсутніх можливостей відмовитися від українських продуктів означає запрограмувати колапс.
Відмовитися від українських продуктів означає запрограмувати колапс
А колапс у ситуації, коли Крим став величезним «потьомкінським селом», що демонструє російську турботу, просто не допустимий. Саме тому – а не через якусь особливу любов до України – наша країна і не потрапила до російського списку продуктових ізгоїв. А ось Польщі та Литві пощастило набагато менше. Хоча саме ці дві країни забезпечують продуктами інший регіон Росії – Калінінградську область.
Для тих, хто забув географію сучасної Європи, нагадаю, що Калінінградська область – ексклав Росії, відокремлений від її основної території територіями Білорусі та Литви, який межує з Польщею. Отже, основні імпортні продукти на ринку Калінінграда – польські та литовські, під їх постачання було заточене все забезпечення області. Але, оскільки для Кремля Калінінградська область – це не «потьомкінське село», а звичайний російський регіон, про проблеми, які можуть виникнути внаслідок введення санкцій проти Литви та Польщі ніхто навіть і не згадав. Лише після того, як рішення було ухвалене, в Москві пообіцяли «окремо» розглянути калінінградську проблему.
Розглянули. Міністр сільського господарства Росії Микола Федоров пообіцяв калінінградцям допомагати «галузям, які заміняють імпорт». Віце-прем'єр уряду Калінінграда Костянтин Суслов у відповідь захлинувся від захвату: «регіон отримав унікальний шанс, щоб підтягнутися в аграрному секторі».
Ще вчора журналісти Калінінграда передбачали, що для їхньої рідної області зроблять виняток і застерігали підприємців регіону від спокуси ввозити «заборонені продукти» у відокремлену державними кордонами Росію. Але зараз зрозуміло, що жодних винятків не буде. На тривоги Калінінграда в Москві відреагували зі звичним цинізмом. Те, що область зіткнеться з дефіцитом продуктів, підвищенням цін і подорожчанням продуктового кошика, нікого в Москві не турбує. Як, втім, і те, що тепер свої вихідні дні калінінградці проводитимуть у супермаркетах сусідніх польських і литовських міст під глузливими поглядами господарів. Так, це звичайнісіньке приниження. Але не європейців – росіян. Приниження, яке ще раз доводить, наскільки російській владі плювати на звичайних людей.
«Кримнаш» для представників російської політичної еліти – телевізійне гасло. Мало хто впевнений у тому, що Крим, використаний для тиску на нову Україну, дійсно надовго залишиться в складі Росії. А якщо немає такої впевненості – то не буде і грошей
Причому, як і в історії з південнокорейським «Боїнгом», усе це не спеціально. Калінінград просто потрапив під руку – а Крим не потрапив. Поки що. Якщо півострів перебуватиме у складі Росії тривалий час, він перестане бути улюбленим дітищем Володимира Путіна і розділить спільну долю, долю Калінінграда і Рязані, до яких нікому ніякого діла немає.
І останнє, теж калінінградське. Хоча Східна Пруссія була приєднана до Радянського Союзу після Другої світової війни, реальний розвиток регіону почався тільки кілька десятиліть потому. Практично до 1975 року, коли Леонід Брежнєв поставив свій підпис під Гельсінським актом, який остаточно легітимізував післявоєнні європейські кордони, у Кремля не було повної впевненості, що все це – назавжди. Отже, замість того, щоб витрачати гроші на сумнівний регіон, з нього вивозили все, що тільки можна було вивезти, і фінансували за залишковим принципом.
Якби прості кримчани мали можливість поговорити з представниками російської політичної еліти, вони б побачили, що «Кримнаш» для цих людей – телевізійне гасло. Мало хто впевнений у тому, що Крим, використаний для тиску на нову Україну, дійсно надовго залишиться в складі Росії. А якщо немає такої впевненості – то не буде і грошей. Навпаки, з Криму буде найближчим часом викачуватися все, що можна – якщо вже і повертати «хохлам» півострів, то в зруйнованому і розореному стані. Втім, руйнування і розорення – це й доля тих регіонів, приналежність яких Росії ні в кого сумнівів не викликає. Так що в цьому сенсі Криму також належить розділити долю країни, яка окупувала його.
Віталій Портников, київський журналіст, оглядач Радио Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають погляди самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
