Як сформулювати масову свідомість жителів Криму зараз? Це задача. Вони переживають історичні часи – не вони одні, вся Україна, та й Росія, мабуть, – але вони опинилися в іншій країні, «возз'єдналися» з нею чи, вірніше, були нею окуповані. Не жарт. І найбільш містке визначення їхнього, кримчан, психічного стану таке – «тривалий стрес».
«Я розриваюся надвоє. Я розумію свою бабусю, яка рада Росії. Але я співчувала Майдану. Янукович – мерзотник. Але моя мама каже, що боїться бандерівців, що зараз, якби Росія нас не забрала, кримчан знищували б. Можливо, й так. Але як далі жити з Росією? Я там жодного разу не була, не розумію, яка це країна». Приблизно так пише у своєму фейсбук-акаунті моя колишня однокласниця. Її доводи і почуття здаються мені показовими. Вони демонструють картину повної невизначеності.
«Я розумію, але... Я думаю, але... А раптом?.. А якщо... Я не розумію». Це все природне. Для того, щоб приблизно уявляти, що значить повністю перевести кримське життя в російську реальність, потрібно вищу гуманітарну освіту, а краще дві й аспірантуру – що ж вимагати від людей, велика частина життя яких оберталася навколо побутових питань і вузько професійних проблем? Це все одно що робітника запускати в плановий відділ заводу і вимагати від нього відповідальних думок. Але життя ставить кримчанам питання історичного масштабу кожен день і – що цілком в їхній ситуації зрозуміло – вони відмовляються давати відповідь. І тому вони, кримчани, морально і когнітивно амбівалентні, суперечливі твердження неспокійно, але легко вміщаються в їхні головах.
Зараз у Криму ні добре, ні погано. Як радіють кримчани – «стабільно». «Стабільність» не означає, що вони впевнені в цінах на продукти або в переліку необхідних для життя документів, вона означає, що в Криму немає війни, як на Донбасі. «Немає війни» – головне досягнення в новому житті Криму під владою Росії.
Але все ж – як ставитися до нової реальності? Для захвату особливих причин немає, нових і небачених благодіянь російська влада не принесла, крім відносного підвищення пенсій людям похилого віку. У Москві квартири не роздають, путівки на Канари теж. Власність українських олігархів, напевно, ділять, але простих кримчан цей процес не стосується. Що стало краще, крім абстрактної і вельми розпливчастої радості знову жити у «великій країні»?
Та нічого.
Проблем додалося безліч. Заробити не можна, або ця можливість скорочується. Влада в руках неадекватних, малахольних членів «самооборони» – і вони можуть застосувати її в будь-який момент до будь-якого жителя. А головне: переможного поширення «русского мира» на Донецьк і Луганськ з прихоплюванням Херсона й Одеси не вийшло...
Але проблем додалося безліч. Заробити не можна, або ця можливість скорочується. Влада в руках неадекватних, малахольних членів «самооборони» – і вони можуть застосувати її в будь-який момент до будь-якого жителя. А головне: переможного поширення «русского мира» на Донецьк і Луганськ з прихоплюванням Херсона й Одеси не вийшло. Українці воюють, так ще як! А Росія нічого зробити не може. Не так усе виглядало в березні, та й у травні теж.
І при всьому тому – повна невизначеність. Незрозуміло навіть, чи стане Путін триматися за Крим, коли бойовиків виб'ють з Південного Сходу, а Україна впритул займеться Кримом. Так можливо, це буде краще – повернутися знову в Україну? Чорт з ними, з цими історичними експериментами! Дали маху, треба виправляти. Так, упевнений, багато кримчан і думають. Але що вони можуть зробити, як вони виправлятимуть? Процеси історичні, парою мітингів справу не вирішити. І це теж кримчани розуміють. Глухий кут.
У тому то й справа, що ставки зроблені, карти взяті. Назад не повернеш, навіть якби того і захотілося. І зробити нічого не можна, думки висловлювати небезпечно, наполягати без толку. І взагалі Путін такого не любить.
Стрес, з психологічної точки зору – стан невизначеності з високою ймовірністю несприятливого розвитку ситуації. Студентський стрес – невизначеність зі здачею заліку з перспективою вигнання з інституту; виробничий – невпевненість у тому, що впораєшся з отриманим від начальства завданням з перспективою звільнення. Стрес масової свідомості кримчан у ці дні – невизначеність з правилами гри, невпевненість у прибутках і роботі і навіть невпевненість у мирі. З перспективою непереборного погіршення, збідніння, безправ'я.
І нічого вдіяти не можна, Рубікон перейдений, залишається чекати і сподіватися. Але незрозуміло навіть, на кого сподіватися – чи то на Путіна і Росію, чи то на Порошенка й Обаму. І не видно, коли ж нарешті настане визначеність, справи все гірші, навіть російські туристи не їдуть, що могло б бути слабкою втіхою.
І тому цілком психологічно пояснюваний захват кримчан російською владою і Путіним особисто (які стають все менш численними і впевненими) і ненависть до українців (яка стає все більш істеричною) – так само, як і наївні надії, що російські війська зникнуть із Криму до вересня, як роса на сонці. Це схоже на самопідбадьорювання футбольних уболівальників, які, спостерігаючи за грою, втрутитися в неї не можуть, але вже заявили про себе як про фанатів однієї з команд. Інші ж, менш помітні кримчани, немов відвідувачі казино, тихо моляться, поки кулька крутиться в рулетці, і незрозуміло, в яку ж клітинку вона потрапить. А ставки вже зроблені, і нічого змінити не можна.
Андрій Кириллов, кримський оглядач
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», можуть не відображати точку зору редакції
