Нерідко доводиться чути такого роду питання-обурення: «Ну що, кримчани, не одумалися? Усе ще раді російській владі?» Важко відповісти на це питання, як і на будь-які інші з галузі як масового, так й індивідуального мислення. Одні одумалися, напевно, інші впираються, треті й самі не знають, що подумають завтра. Але ось що важливо: опинившись в окупації, вони тим самим примкнули до багатомільйонної армії споживачів російської пропаганди – і це величезною мірою стало впливати на їхній світогляд.
За контрастом з росіянами «від народження», на кримчанах куди яскравіше і навіть ілюстративніше виявляється функція, покладена на російські мас-медіа. Більш наглядні механізми її роботи – роботи в мізках споживачів. Дивна справа – живучи у відкритому для інформації світі, росіяни і віднедавна кримчани за ступенем розуміння як загальнополітичної, так і внутрішньої ситуації порівнювані з радянськими громадянами часу радянсько-фінської війни. Виходить, справа не в наявності декількох точок зору, в усякому разі не тільки в цьому?
Свобода – величезний тягар для багатьох і для багатьох свобода обирати між двома, а то й двадцятьма двома точками зору тягар точно такий же
Повністю раціональне мислення – рідкість і майже патологія. Але все ж уміти, а головне хотіти скласти два і два часто просто необхідно. Багато кримчан не хочуть. Вони вважають, що, звичайно, якщо складати, то вийде 4, але зараз і саме в їхній ситуації може бути зовсім інша цифра – незвичайна. Російські канали їх переконують: так, правила арифметики не діють, весь світ помиляється, Путін – мудрий, психічно здоровий, Росія – не країна-терорист, а навпаки. А ще – в Криму все скоро налагодиться.
Свобода – величезний тягар для багатьох і для багатьох свобода обирати між двома, а то й двадцятьма двома точками зору тягар точно такий же. У дітей, яким у дошкільному віці дозволяють робити все, що їм захочеться, незабаром спостерігаються симптоми стресу: їм потрібний контроль і обмеження, вони боятимуться все робити тільки на свій розсуд, світ небезпечний, потрібні дорослі. Кримчани потрапили у щасливе становище – думати не треба, все обдумано за них, якщо вони і помиляються, то це їх телеведучі обдурили, а вони не винні.
Дивно, а чи не з'являється якась невиразна тривога у таких щасливо ошуканих, чи не хочеться їм поглянути з іншої, не Кисельовської точки зору? Не діти ж, в основній масі. Тривога з'являється, звичайно, але про неї не говорять, а погляд з іншої точки зору надто вже травмує. Ні, краще вже забутися сном, після вечірнього випуску російських новин.
Ось це і важливо – наполегливо вибирати приємну інформацію з моря іншої, неприємної. Це й відрізняє сучасну неадекватність – у виконанні кримчан – від радянської неадекватності. І саме таким чином працює російський агітпроп.
Це, втім, не все. Для хитрих, тих, хто вважає себе спокушеними (а таких більшість серед користувачів комп'ютерів) є чудове поняття, воно ж процес – «інформаційна війна». Ця війна припускає, що правди немає, а є лише маси ошуканих. «Малайзійський літак збили російською ракетою? О, яка наївність! Як вам запудрили мізки американці! Це все інформаційна війна!» – неординарний хід, чи не так? Для чого комусь вірити – все одно обдурять. І тому краще приємно обманюватися, а не нервувати і робити оргвисновки.
Ось такі базові характеристики кримського масового мислення зараз – плюс слід враховувати тривалий стрес. Кримчани можуть, але не хочуть поглянути правді в очі. Тут і криється відповідь на питання, чи прозріли кримчани, чи не зовсім. І саме за таких умов слід вирішувати завдання повернення Криму – тільки використовуючи контроль над інфраструктурою, про що зараз все наполегливіше говорять, або ще знаючи як, а головне що висувати як наші, українські аргументи і пояснення.
Але все ж... Не може хоч іноді хитрий або простодушний, обізнаний або не дуже кримський споживач інформації задуматися – а можливо, дійсно, Путін Крим кинув і кидатиме, в Києві на ліхтарях не вішають, ДНР – банда карних злочинців і психопатів, світ в жаху від Росії... І тоді він, цей користувач, починає хотіти, знову таки всупереч раціональному, щоб Путін переміг. Щоб в України нічого не вийшло, щоб там був голод і окупація, щоб всупереч правді й нормі брехня і патологія тріумфували. Путін мерзотник і звір – але він переміг. І кримчани з ним. Перемогли.
Це вже не те що нерозумно, це огидно. І це теж необхідно враховувати.
Андрій Кириллов, кримський оглядач
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», можуть не відображати точку зору редакції
