Коментуючи ситуацію навколо кризи в Україні в бесіді з кореспондентом Грузинської служби «Голосу Америки», Ян Бжезінський, старший науковий співробітник вашингтонського дослідницького центру Атлантична рада, зазначив, що «зараз перед Україною стоїть питання про її третій шанс».
«Перший, – продовжує політолог, – вона не використовувала, поки йшла до незалежності – загрузнувши в корупції, неефективності, нерішучості. Вона не скористалася моментом, як, наприклад, це зробили поляки, вийшовши з Варшавського договору і провівши болісні, але вкрай необхідні політичні та економічні реформи. Україна своїм першим шансом не скористалася.
Потім була «Помаранчева революція» 2004 року, коли до влади прийшов уряд, що мав тоді величезну підтримку серед населення і втратив владу внаслідок внутрішньої боротьби, корупції та неефективності.
Сьогодні в України – третій шанс. Вибори 25 травня, в результаті яких мандат перейшов до Петра Порошенка, якого підтримала не тільки західна, а й східна частина країни, відкрили країні дорогу до можливих політичних і економічних реформ
Сьогодні в України – третій шанс. Вибори 25 травня, в результаті яких мандат перейшов до Петра Порошенка, якого підтримала не тільки західна, а й східна частина країни, відкрили країні дорогу до можливих політичних і економічних реформ. Так, вони (ці реформи) не будуть безболісними, але вони вкрай необхідні для втілення в життя прагнення всієї України – стати частиною Європи».
«Я думаю, – сказав Ян Бжезінський, – що Україна стала на цей шлях. Проблема, однак, у тому, що ці зусилля підриваються її сусідом – Росією. Москва застосувала економічні та політичні важелі, а також військову силу, щоб дестабілізувати країну й анексувати Крим. Куди йде Росія? Як показала криза в Україні, під керівництвом Володимира Путіна – не кращим шляхом. Країна стала неспокійною, войовничою... Путін знову нагадав Європі жахи суверенітету за етнічною ознакою – заявивши, що захист будь-якою ціною всіх етнічних росіян – де б вони не були – його обов'язок. У минулому столітті подібний принцип приніс Європі руйнування, причому неодноразово».
«У довгостроковій перспективі, – продовжував співрозмовник «Голосу Америки», – я все ж вірю, що Росія піде правильним шляхом – цьому сприятиме зміна поколінь. З розвитком економіки, у росіян з'явиться можливість краще познайомитися з іншими її моделями, а також зі свободами і з перевагами для суспільства, що виникають з альтернативних варіантів. Вигоди, про які я говорю, – верховенство права, справді ринкова економіка, відсутність корупції – приведуть до змін у Росії; країна захоче стати (справді) європейською державою. Вся проблема полягає в тому, що цього не станеться в найближчому майбутньому – на це може піти десятиліття, а то й два. А сьогодні Росія стає все більш агресивною стосовно сусідів і менш передбачуваною».
Яну Бжезінському було поставлено питання: як Сполученим Штатам і Заходу в цілому слід реагувати на слова Володимира Путіна про його прихильність справі деескалації кризи в Україні?
Треба дивитися на те, що Путін робить, а не тільки слухати, що він говорить
«Протягом останніх місяців, – відповів експерт, – ми неодноразово чули заяви Володимира Путіна про прагнення домогтися деескалації кризи в Україні, але конкретних кроків не бачили. Можна сказати, що він навіть посилив тиск. Тільки минулого тижня в Луганську і Донецьку – це було зафіксовано – були перекинуті значні партії зброї. Таким чином, відповідь проста – треба дивитися на те, що Путін робить, а не тільки слухати, що він говорить.
Путін часто робить заяви, мета яких – збити Захід з пантелику – з тим, щоб він змінив жорстку позицію щодо питання про санкції. Я вважаю, що більш жорсткі санкції необхідні. Санкції, які ми вже ввели – незначні, і вони не зробили істотного впливу на економіку, не змінили розрахунків Путіна відносно України: він продовжує підтримувати сепаратистів, надавати їм бази для підготовки і сучасну зброю. Санкції не матимуть дії на Путіна доти, доки він не зрозуміє, що вони дуже серйозні. Необхідний перехід до секторальних санкцій.
Ситуація, що склалася, мене дивує. На мій погляд, проблема Заходу – в нестачі стратегічного прогнозування, в моральній слабкості, в ігноруванні потреб, які виникають у країн, що переживають (іноземну) інтервенцію. А в якійсь мірі – в самокорисливості корпорацій».
«ВВП Євросоюзу, – пояснив свою думку Ян Бжезінський, – 12 трильйонів доларів. Це – глобально інтегрована економіка. 30 відсотків імпортованих ЄС енергоресурсів він закуповує у Росії. ЄС може купувати енергоносії в інших країн – і, звичайно, робить це. Євросоюз підтримують США з їх 16 трильйонами ВВП. Чому бензоколонка з двома трильйонами доларів може залякувати 12-ти і шістнадцятитрильйонні економіки?
Якщо ми маємо намір запровадити серйозні санкції проти двотрильйонної бензоколонки, в якої один великий клієнт – ЄС, то, незважаючи на деякі втрати європейської економіки (вона все ще оговтується від рецесії), ми завдали б по економіці Росії справжнього удару. Що, в свою чергу, призведе до зміни настроїв навіть у тій авторитарній країні, якою є Росія сьогодні, – в тому, що стосується прагнення Путіна здобути частину України, якщо не всю Україну».
