Брюссель – Малоймовірно, що Путін погодиться на мирний план президента Порошенка, бо це йде врозріз із його планами. До них входить не лише перешкоджання тіснішому зближенню України та ЄС, а й загалом, зрив всіх великих проектів Заходу. Так вважає старший радник Фонду Джермана Маршалла, Майкл Лі (Michael Leigh, German Marshall Fund). В інтерв’ю Радіо Свобода експерт каже, що Кремль нині реалізує нову доктрину обмеженої незалежності пострадянських держав та недійсності існуючих міжнародних законів. Своїми думками у розмові з Радіо Свобода експерт поділився й щодо реформ, які чекають на Україну.
– Не викликає сумнівів те, що президент Росії Володимир Путін зацікавлений у нереформованій Україні. Чи є шанс нині перебудувати на новий лад українську систему, принаймні з огляду на ріст патріотизму та рішуче неприйняття українцями нинішньої політики Кремля?
– Якщо опиратися на молодих українців-ідеалістів, то гадаю, що так. Вони щиро вірять у програму реформ та сподіваються на її втілення. Однак, нажаль, треба зважати на інструменти, якими володіє Путін для чинення перешкод цим планам. У дійсності, він може, і за будь-якої нагоди вдається до нівелювання всього цього процесу. Або перекриваючи газ, або, як ми бачимо, – вибухами на газогоні з метою саботажу… І головне – війна: дуже малоймовірно, що Путін погодиться на мирний план Порошенка. Вочевидь, це може тривати дуже довго, щомісяця забираючи життя десятків людей. Щонайменше, до осені. Тож, в цих умовах вся програма реформ постає під знаком питання.
– Тож, не надто оптимістичні й Ваші прогнози щодо реалізації угоди про асоціацію, яку єврокомісар з розширення Штефан Фюле називає «планом дій для реформування України»?
– Угода чітко вказує шлях і звільняє від необхідності знову винаходити велосипед. Це – програма реформ на 5-10-15 наступних років, це – шлях вказаний реформаторам. А от чи реалізують цей план дій, поки що невідомо. Угода не згадує про членство в ЄС, а у співдружності апетиту до розширення теж немає, окрім, хіба, у Польщі, балтійських країнах та ще трохи у Швеції. З огляду на це, та тиск з боку Путіна може виникнути питання: чи з часом не слабшатиме в України воля до реформ, навіть при тому, що це в інтересах самих українців.
– Як Ви гадаєте, якщо б Україна твердо пообіцяла б не вступати до НАТО, чи змирився б президент Путін із її європейською інтеграцією?
– Думаю, що ні. Ми сподівалися на це до останніх подій. Із 2008 року, коли Захід неофіційно дійшов висновку, що Грузія та Україна не мають перспективи вступу до НАТО, та припускав, що Росія таким чином погодиться на їхнє зближення із ЄС. Тепер ми чітко усвідомили, що це не так. Нинішня головна мета Путіна – зробити все можливе для недопущення тіснішого зближення України з Євросоюзом. Ми є свідками тієї ж тактики, що й щодо Сирії чи Близького сходу. Тобто, робиться все можливе для зриву великих проектів Євросоюзу та, загалом Заходу, для того, щоб більше зважали на Росію у міжнародних відносинах. Ця негативна політика націлена на перешкоджання розвитку планів Заходу.
– Натомість, виглядає на те, що за агресивними діями росіян лежить план перегляду всього геополітичного устрою Європи, чи не так?
– Путін ініціював нову доктрину, яку дехто називає «брежнєвською». Йдеться про обмежений суверенітет держав колишнього Радянського Союзу, на кшталт України. Стверджуючи, що ці країни насправді не є незалежними, Кремль заявляє, що міжнародні закони не мають чинності. У цьому випадку Росія має право на вторгнення будь-де для, так би мовити, «захисту російськомовного населення». В Україні Путін застосовує цю політику і я буду здивований, якщо він погодиться на мирний план Порошенка, який перекреслює цю його нову доктрину. Це – виклик, що постав перед всім Заходом.
– Тим часом, Захід не опускає рук, обіцяючи українській владі допомогти трансформувати державу. Ось і засновник Фонду «Відродження» Джордж Сорос каже, що ініціює створення стратегічної групи радників для допомоги в державному реформуванні. Наскільки корисною та дієвою є зовнішня допомога в цьому питанні?
– Зовнішні експерти завжди корисні й навіть необхідні. Однак, головні проблеми – в політичній волі самих українців рухати реформи вперед. І тут зовнішні радники не можуть нічим зарадити. Найбільший виклик України – це макроекономічні проблеми, де тиск чинять МВФ та інші вирішальні міжнародні фінансові установи. Добре те, що українське громадянське суспільство усвідомлює, що самі треба робити. Однак, ми бачимо, що більшість законопроектів щодо реформ вже були «на столі», навтіь за Януковича. Справжнє питання у тому, чи є власне, бажання зруйнувати стару систему. Не забуваймо, звідки походить пан Порошенко, та що він може бути посередником між тими, хто був на Майдані, та росіянами. Чи зможе він справді розбити модель, створену тими, хто його оточував? Побачимо.
– Не викликає сумнівів те, що президент Росії Володимир Путін зацікавлений у нереформованій Україні. Чи є шанс нині перебудувати на новий лад українську систему, принаймні з огляду на ріст патріотизму та рішуче неприйняття українцями нинішньої політики Кремля?
– Якщо опиратися на молодих українців-ідеалістів, то гадаю, що так. Вони щиро вірять у програму реформ та сподіваються на її втілення. Однак, нажаль, треба зважати на інструменти, якими володіє Путін для чинення перешкод цим планам. У дійсності, він може, і за будь-якої нагоди вдається до нівелювання всього цього процесу. Або перекриваючи газ, або, як ми бачимо, – вибухами на газогоні з метою саботажу… І головне – війна: дуже малоймовірно, що Путін погодиться на мирний план Порошенка. Вочевидь, це може тривати дуже довго, щомісяця забираючи життя десятків людей. Щонайменше, до осені. Тож, в цих умовах вся програма реформ постає під знаком питання.
– Тож, не надто оптимістичні й Ваші прогнози щодо реалізації угоди про асоціацію, яку єврокомісар з розширення Штефан Фюле називає «планом дій для реформування України»?
– Угода чітко вказує шлях і звільняє від необхідності знову винаходити велосипед. Це – програма реформ на 5-10-15 наступних років, це – шлях вказаний реформаторам. А от чи реалізують цей план дій, поки що невідомо. Угода не згадує про членство в ЄС, а у співдружності апетиту до розширення теж немає, окрім, хіба, у Польщі, балтійських країнах та ще трохи у Швеції. З огляду на це, та тиск з боку Путіна може виникнути питання: чи з часом не слабшатиме в України воля до реформ, навіть при тому, що це в інтересах самих українців.
– Як Ви гадаєте, якщо б Україна твердо пообіцяла б не вступати до НАТО, чи змирився б президент Путін із її європейською інтеграцією?
Нинішня головна мета Путіна – зробити все можливе для недопущення тіснішого зближення України з Євросоюзом. Ми є свідками тієї ж тактики, що й щодо Сирії чи Близького сходуМайкл Лі
– Натомість, виглядає на те, що за агресивними діями росіян лежить план перегляду всього геополітичного устрою Європи, чи не так?
Кремль заявляє, що міжнародні закони не мають чинності. У цьому випадку Росія має право на вторгнення будь-де для, так би мовити, «захисту російськомовного населення». В Україні Путін застосовує цю політику і я буду здивований, якщо він погодиться на мирний план ПорошенкаМайкл Лі
– Тим часом, Захід не опускає рук, обіцяючи українській владі допомогти трансформувати державу. Ось і засновник Фонду «Відродження» Джордж Сорос каже, що ініціює створення стратегічної групи радників для допомоги в державному реформуванні. Наскільки корисною та дієвою є зовнішня допомога в цьому питанні?
– Зовнішні експерти завжди корисні й навіть необхідні. Однак, головні проблеми – в політичній волі самих українців рухати реформи вперед. І тут зовнішні радники не можуть нічим зарадити. Найбільший виклик України – це макроекономічні проблеми, де тиск чинять МВФ та інші вирішальні міжнародні фінансові установи. Добре те, що українське громадянське суспільство усвідомлює, що самі треба робити. Однак, ми бачимо, що більшість законопроектів щодо реформ вже були «на столі», навтіь за Януковича. Справжнє питання у тому, чи є власне, бажання зруйнувати стару систему. Не забуваймо, звідки походить пан Порошенко, та що він може бути посередником між тими, хто був на Майдані, та росіянами. Чи зможе він справді розбити модель, створену тими, хто його оточував? Побачимо.
